У свої 16 років я думала, що попереду у мене життя повне пригод, але рання вагітність, заміжжя та материнство пepeкрили мені доступ до насолод, і вже у 45 я стала нікому не потрібною старою жінкою!

Олег зробив мені пропозицію наступного дня після того, як я йому сказала, що чекаю на дитину. Мені було 16, я ще не закінчила школу, готувалася до випускного та мріяла опанувати професію журналіста, проте на одній з вечірок зустріла своє перше й останнє кохання…

Зрозуміло, що завагітніла я випадково, Олегу тоді було 19, і він прийняв на себе відповідальність. Тоді ми ще по-справжньому кохали одне одного. Весілля зіграли досить скромно, потім я народила дочку, назвали Аліса. Олег працював менеджером в супермаркеті, також був постійно на підробітках. Після народження доньки наші стосунки та почуття зупинилися на одному рівні — ніякого розвитку та нових емоцій. Я враз забула за дівочі гуляння, подруг та навчання.

Коли Алісі виповнилося три рочки, я поступила на заочне навчання, бо мріяла мати професію. Я вивчилася на візажиста, але не встигла попрацювати, бо знову завагітніла… Так, у 23 я народила Андрійчика. Син був хворобливим, тому до його шести років я не могла вийти на роботу.

Все моє життя було присвячено дітям, навіть за чоловіка забула, тоді я вважала, що все роблю правильно. Спочатку Олег сварився зі мною, казав, що йому потрібна моя увага та любов, але я тільки плакала та переводила стрілки на себе, бо мені треба було займатися дітьми, навіть на себе часу не було.

Роки минали, син з дочкою вже закінчували школу, я працювала на двох роботах, Олег вже піднявся по кар’єрних сходах, і все нібито налагодилося. Потім діти вступили в університет, я пишалася, що можу дати їм вищу освіту. Аліса, на мій превеликий жаль, рано стала мамою — у 20 років. Я хотіла для доньки кращої долі, бо знала, як це — не побачивши та не відчувши життя, присвятити себе дитині. Але сталося, як сталося.

Діти жили окремо, син ще навчався і не телефонував мені першим ніколи, а дочка була у сімейних клопотах. Здавалося б, що тепер я мала б жити для себе, але я так не вмію… Олег став пропадати на роботі, на своє 45-річчя я дізналася, що у чоловіка є коханка. Це розбило моє серце, підтримки від дітей не було, тільки єдина подруга могла мене вислухати.

Олег зібрав свої речі та подав на розлучення. Тепер, у 45 років я навіть в дзеркало на себе глянути не можу, бо бачу там стару, вимотану життям жінку, яка втомилася і нікому не потрібна…

Зараз я розумію, що мала приділяти увагу не тільки дітям, але й чоловікові та собі, в першу чергу. Вийшло так, що я постійно за чимось гналася, щось чекала, однак так і не жила повноцінно! Тепер вже нічого не повернути й від цього стає ще гірше… Зараз моя Аліса зі мною майже не розмовляє, вона повністю попала під вплив чоловіка, а також цілодобово займається вихованням дитини. Я мала б радіти онукам, але бачу, що старша дочка повторяє мою долю. Вона наче забула за свою маму, як і син Андрій. Він тепер зайнятий навчанням, ставиться до цього досить серйозно. Я рада, що йому все вдається, тільки не розумію, чому він забув за мене.

Звичайно, на свята ми збираємося разом, але я не перестаю відчувати холод всередині, це важко і боляче. Мені 45, подруга каже, що це другий шанс для мене аби пожити у своє задоволення, але я так не вмію, звикла давати найкраще тільки дітям