ЖИТТЯ

– У тата нова сім’я, а нам з мамою він сказав «забиратися геть», – просто повідомив мені хлопчик і потиснув плечами. А я так й остовпів і не знав, що йому сказати

Я працюю у великій компанії, нещодавно отримав підвищення, тож святкувати на новорічному корпоративі мені було що. Фірма в нас велика, з великим капіталом та доходами, тож святкували ми в одному з найкращих ресторанів міста. Та тут до нашої компанії «приєднався» хлопчик. І тут моє життя змінилося.

Я досить успішний, забезпечений чоловік. Мені 32 роки, я маю трикімнатну квартиру в місті, велике авто та перспективу подальшого кар’єрного зросту. Та серйозних стосунків у мене не було. Усе змінилося під Новий рік.

Того дня ми святкували прийдешні свята в одному з найкращих ресторанів міста. Ми з моїми колегами вийшли на «пepeкур» та побачили хлопчика років шести. Він підійшов до нас та дуже ввічливо попросив їсти. На хлопцеві був чистий одяг, та було помітно, що не дуже новий, тож ми зрозуміли, що хлопець, імовірно, з малозабезпеченої родини.

Реклама

Мої колеги просто повернулися до ресторану, а я не зміг. Я зрозумів, що хлопчик дуже голодний, і згадав той час, коли й мого батька звільнили з роботи, і ми з ним, мамою та сестрою їли одні макарони та хліб майже два місяці, поки батько знайшов іншу роботу.

Я забрав хлопця з собою, замовив йому декілька страв. Та тут я помітив, що хлопець їсть мало, менше, ніж по пів порції. Далі він попросив те, що залишилося, забрати з собою. Я сказав, що він може доїдати, а ми візьмемо ще.

Після того, як хлоп’я наїлося, я запитав у нього, що сталося:

– У тата нова сім’я, а нам з мамою він сказав «забиратися геть», – просто повідомив мені хлопчик і потиснув плечами. А я так й остовпів і не знав, що йому сказати.

Після ми швидко зібралися та пішли до супермаркету. Я просто зігрібав з полиць усе: макарони, крупи, сосиски, ковбасу, м’ясо, печиво, молоко, кефір, цукерки, чай, каву. Потім хлопчик розповів, що його мама зараз хворіє, у неї застуда, та вона не може лікуватися, адже грошей і на продукти не вистачає. Тому ми зайшли ще й до аптеки.

Коли ми йшли до хлопця додому, то я зрозумів, що живуть вони не в найкращій частині міста, та ще в комунальній квартирі. Двері нам відчинила дуже гарна, хоч стомлена та хвора на вигляд жінка. Вона вибачилася за поведінку сина, та я сказав, що все добре, й попросив зайти.

Ми разом розклали продукти по полицях, а потім вона розповіла мені свою історію. Виявилося, що Таня та Олесь опинилися на вулиці майже рік тому. Її чоловік не просто завів собі коханку, а й нову родину створив на стороні. Таня ж не працювала, займалася домашнім господарством, до речі, за просьбою чоловіка. За його ж наполяганнями, вона колись кинула університет та не довчилася. А коли чоловік вигнав їх на вулицю, Таня не мала, де жити й була без роботи. Родичів у неї не було, тож вона погодилася бути посудомийкою. Тепер грошей ледве вистачало на комунальну квартиру та оплату рахунків, на продукти ледве вистачало, а на ліки грошей не було, тому Таня пила чай та ходила й далі на роботу.

Наступного дня я ще раз завітав до Тані, відвіз її на огляд до лікаря, а потім на процедури. Ми завітали й до торгового центру, я купив новий одяг для Тані та Олеся. Вона, звичайно, була проти та казала, що все поверне, та мені це було не потрібно.

З того часу я спілкуюся з Танею та Олесем майже кожного дня. Я й сам не помітив, коли так звик до хлопця та його мами. Я відчуваю, що люблю їх всім серцем. За декілька днів я планую запропонувати їм переїхати до мене. Сподіваюся, Таня погодиться. А далі першим пунктом я заберу її з роботи, про її поновлення в університеті я вже домовився. Упевнений, тепер у нас все буде гаразд.

Реклама

Також цiкаво:

Close