Катя була однією з тих самих жінок, якими зачаровуєшся. Вона поєднувала у собі надзвичайну жіночність та чоловічу витримку, оскільки вела нелегкий бізнес. Жида вона у центрі Києва, але абсолютно сама, тому що нового кохання вона так і не зустріла, а жити аби з ким не хотіла. Проте, було у неї дещо, що приносило її щастя.
З того моменту, як її чоловіка не стало минуло 5 років і вона прийняла рішення переїхати з маленького містечка у столицю та будувати кар’єру, щоб відволіктися. Все зароблене, вона відправляла батькам, оскільки не було її кого радувати у столиці.
Єдине, що дійсно її приносило надзвичайний біль у серці – це те, що з чоловіком у них так і не народилась дитина, а народжувати від абикого її зовсім не хотілось. Тому, коли її двоюрідна сестра зателефонувала з проханням прихистити племінницю у себе, то й не відмовила.
«Люба, я знаю, що у тебе там роботи багато, але ж моя Орися не буде тобі заважати, обіцяю. Вона у мене дівчинка ввічлива й роботяща, тому, коли там тобі треба, що допомогти, у магазин збігати, чи ще щось, то все вона зробить. Просто, оті гуртожитки… Ох, там зовсім нелюдські умови. От і ми подумали, що краще з ріднею потіснитися, ніж з декількома незнайомими дівчатками. А тобі гроші якщо потрібні, то ми щось та й даватимемо. Звичайно, великих сум у нас не буде, але щось та й нашкребемо!» – говорила сестра Настя.
Катя не тільки прихистила дівчину у себе, а й не взяла з неї ні копійки, все, що мама Орисі її відправляла, вона віддавала самій дівчинці, тому вона мала який-не-який, але власний бюджет.
За 4 роки спільного життя встигли добре потоваришувати одна з одною. Чимало вихідних провели у кіно, театрах та торгових центрах, а по буднях нерідко до ночі дивилися серіали та обговорювали залицяльників Орисі та події в університеті. Дівчинка зовсім не хотіла їхати від тітки, але потрібно було повертатися додому, шукати роботу та будувати власне життя.
Йшов час і Орися почала забувати про тітку, якій раніше дзвонила раз у декілька днів. Катя все ще не могла її забути й намагалася додзвонитися, то самій дівчинці, то її мамі, але ніхто з них слухавку не брав.
Вона вирішила, що у неї почалось нове життя й вона обов’язково зв’яжеться з нею, як тільки випаде можливість.
Незабаром її зателефонувала знайома з її рідного міста.
– Так ти ж незабаром приїдеш до нас? Чула, що твоя Орися заміж виходить за якогось крутелика, то й тебе покликала? Ти ж з нею 4 роки жила! – промовила знайома.
– Ох, а я й не знала! Давно з нею не говорила. Можливо, незабаром запросять! А точну дату весілля не знаєш? Вихідні собі візьму! – відповіла здивовано Вікторія.
– Так, оце 7 вересня! Ти якщо приїдеш, то й до мене у гості забігай!
За тиждень до весілля жінка так і не отримала запрошення, але вирішила поїхати. Нехай про неї Орися забула, але ж у них були дуже теплі стосунки й залишити її без подарунка у такий день тітка просто не змогла.
Неподалік від знайомого будинку, вона попросила водія зупинитися й далі рушила сама туди, звідки лунала гучна музика й сміх. Здивувалась вона тому, як змінився будинок відтоді, як вона бачила його востаннє. З’явився другий поверх, пластикові вікна, а у дворі бруківка! Що ж, напевно, знайома була дійсно права, коли казала, що Орися одружується з «крутеликом». Вона щиро раділа за свою дівчинку і так само ж не впізнавала її. Вона не могла повірити, що ця жінка з чорним волоссям, тонною макіяжу та нецензурною лексикою могла бути тією самою світловолосою милою дівчинкою з природною красою.
Через хвилину, вона нарешті змогла віднайти свою двоюрідну сестру, маму Орисі, Настю.
– А що це ми без запрошення на весілля тепер приходимо? – запитала вона гнівно.
– Так я вирішила, що ви випадково про мене забули й хочу привітати Орисю з таким важливим днем. Де вона ділась? – запитала Катя, мов її щойно не намагались «уколоти».
– Ой, а що так раптом? Не приїздила, не згадувала і тут на тобі! Захотілось її племінницю побачити, коли та одружуються з бізнесменом з великим гаманцем! Вшивайся звідси, поки не пізно, а то тільки свято малій зіпсуєш! – зверхньо промовила жінка.
– Ну, тоді передавай привітання молодим. Прощай! – промовила Катя і покинула будинок.
По дорозі, вона ледь не плакала й вирішила зателефонувати свої родичам, що також проживали у цьому місті, але, наскільки вона знала, теж не були запрошені на весілля.
«Ой, Катю, нарешті, щастя яке! Вибралась зі свого Києву! Швидше їдь до нас, ми вже стіл накриваємо!» – почула вона у слухавці й відправилась на інший кінець міста.
Уже за столом Катя стала розповідати про все, що трапилось й викликала цілковите обурення: «Так не має ж у людей совісті! Жодної подяки! І як після цього й людям довіряти! Ох, ти не хвилюйся, я зроблю так, щоб про цю новину всі наші родичі дізналися!».
По дорозі додому вона спала надзвичайно умиротворено, тому що її снилось, що вона очікує дитину, а потім вийшовши з вокзалу, вона побачила великий білборд з «рекламою» дитячого будинку й вирішила, що це її останній шанс стати щасливою!
Не пройшло й місяця, як Катя розмовляла з маленькою Оленкою.
– Ми скоро поїдемо з тобою додому!
– Це правда?
– Так, зачекай ще тиждень. Я пройду ще деякі засідання й уже ніхто не заважатиме нам проводити весь час разом!
Так і склалось через місяць, двоє щасливиць були дома й не могли припинити радіти появі у кожної сім’ї.
Як ви вважаєте, хто з родичів не правий?
