«У вас більше немає дочки!» – такими словами я віддячила батькам за турботу. Як виправити цю помилку?

Подарунки бувають різними, але так хочеться отримувати все тоді, коли це потрібно. Мої батьки мають власний прибутковий бізнес, тому я отримала хорошу освіту. Тато влаштував мене на престижну роботу, але особистого житла я не мала й жила з ними.

На роботі я познайомилася з чудовим чоловіком, у нас зав’язався роман. Коли я дізналася, що вагітна, то ми відразу ж вирішили одружитись. Ми вирішили не влаштовувати великого свята, а відсвяткувати цю подію у вузькому сімейному колі. Моя вагітність протікала не дуже спокійно. Мене навіть хотіли покласти до лікарні на збереження. Я відмовилась і пообіцяла лікарям, що буду багато відпочивати й уникати стресів.

У мого чоловіка не було власного житла, тому після одруження ми могли б залишитися жити з моїми батьками, але чоловік не хотів їх обтяжувати й прийняв рішення жити в найманій квартирі.

Я весь час бідкалася батькам, що у нас немає свого житла. Мені здавалося логічним отримати від них квартиру, як подарунок на весілля. Ось і настав довгоочікуваний день народження нашої сім’ї. Батьки весь час відтягували момент вручення подарунка. Вже за п’ятим тостом слово для привітання взяв мій тато. Він висловив багато приємних побажань і передав невеличку коробочку, завернуту в подарунковий папір. Я була впевнена, що там ключі від нової квартири. Батько сказав, щоб подарунок ми розпакували разом з чоловіком після вечірки.

Вечір пройшов прекрасно. Коли ми повернулися додому, то в першу чергу мені хотілося розпакували подарунок батьків. Яким же був мій подив, коли замість ключів я знайшла там Біблію. Я ледве витримала до ранку, щоб поїхати до батьків та розказати, що я про це думаю. Я жбурнула книгу на стіл у вітальні, випалила кілька образливих слів в сторону батьків. Пояснила, що очікувала отримати від них більш цінний подарунок. На завершення сказала, що у них більше немає дочки та пішла з їхнього дому.

Я дуже образилась на них, адже вони бачили, як тяжко я переношу вагітність. В такому стані я б хотіла спокійно жити у своїй квартирі, а не переживати, що одного дня нас можуть виставити за двері.

Пройшов час. Я стала мамою. Спочатку ми економили на всьому, щоб мати, чим заплатити за найману квартиру. Згодом чоловік отримав підвищення на роботі. Ми вирішили взяти квартиру в кредит, щоб платити гроші за своє житло, а не чуже. Коли я черговий раз схилилася над своєю донечкою, щоб укрити її уві сні ковдрою, то згадала про своїх батьків. Мені стало соромно, за свою поведінку, адже вони так само, як я, не досипали ночей, і ось яку вдячність отримали за турботу.

Ключі від батьківського дому у мене залишились, тому я увійшла в пусту оселю, відкривши двері самостійно. В кімнатах було порожньо, ніби тут ніхто не жив. На столі я помітила записку. Коли я читала її, то сльози розкаяння текли по моїм щокам.

«Дорога наша донечко. Ми дуже любимо тебе, але не встигли повідомити тобі новину про відкриття філії нашої компанії у Словенії. Ми переїжджаємо жити туди на постійне місце проживання. Тепер ця квартира належить тобі. Будь щасливою! Твої тато і мама! PS. Якщо колись все-таки захочеш нас бачити, ми завжди будемо раді тобі».

Поряд на столі лежала та сама Біблія. Я відкрила книгу, переглянула її. В кінці лежав конверт. Я відкрила його і знайшла там дарчу на батьківську квартиру. Саме це було головним подарунком на наше весілля. Стільки років спілкування втрачено. Дочка часто запитує про бабусю з дідусем, а я не знала, що їй відповідати. Як часто буває в житті, що ми оцінюємо ситуацію по першому враженню, не розібравшись. Скількох помилок можна уникнути, переступаючи через свою гордість.