У вaжky хвилину мене kинyв коханий, але зате допомогли зовсім незнайомі люди

Так сталося в моєму житті, що я потрапила до дитячого будинку. Чому? Я б сама хотіла знати, чому саме зі мною сталася така несправедливість, і батьки п0кинули цей світ настільки рано.

Покинувши дитячий будинок, я одразу прийнялася працювати. Благо квартиру мені швидко дали, я ж повністю без родичів залишилася. А на навчання в мене грошей не було. Не змогла я вступити на бюджет.

Я не цуралася роботи ніколи, тому працювала, де могла і де брали без досвіду та освіти. Потім, згодом, назбирала грошей та пройшла курси манікюру. Так знайшла непогану роботу.

А ще я зустрілася з Артемом. Я кохала його всім серцем. І він мене, начебто, також. Та й відносини в нас були дуже непогані, адже ми не сварилися, жили в злагоді та завжди допомагали один одному.

Проте був таки один нюанс – не хотів Артем мене в дружини брати, а я цього бажала дуже сильно, бо ж завжди марила справжньою сім’єю, якої не мала. А через чотири роки нашого спільного проживання я дізналася про те, що тепер в моєму тілі є ще одна людина, яка росте та розвивається під моїм серцем.

Артем, як тільки про це дізнався, одразу втік світ заочі, залишивши лише одне повідомлення: «Діти мені зараз не потрібні. Надішлю гроші на аб0рт». І справді надіслав. Проте я була впевнена, що не буду позбавляти життя власне дитя. Тому гроші я взяла, а сама продовжувала працювати та любити дитятко, яке мало з’явитися на світ.

Тут ще й сусідка моя, Алла Богданівна, все бубніла та бубніла на мене, мовляв не можна було з чоловіком до весілля жити, вона ж попереджала, а тепер куди я з животом піду, мати одиначка… Було дуже образливо від цих слів. Мені було і так дуже нелегко, а тут ще й сусідка зі своїми наріканнями.

Вагітність проходила без проблем, проте працювати я стала вдвічі більше. Мені пощастило з власницею салону, де я працювала. Вона виявилася жінкою розуміючою і тому підняла мою ставку. А потім сталося те, чого я взагалі не очікувала.

Роздалася мелодія дверного дзвінка. Я не чекала в той день нікого, тому здивовано підійшла до дверей та глянула у вічко. Там стояли якісь жінки. Я відкрила їм двері та була вражена. Вони принесли пакети зі всякими речами для мене і майбутньої дитини. Там були і одяг, і іграшки, і необхідні речі такі як ванночка, кріселко, всякі шампуні, ножиці, гребінці. Одна жінка навіть придбала декілька упаковок підгузків, яких вистачило б на два, а той на три місяці.

Виявилося це Алла Богданівна дізнавалася в людей, чи можуть вони допомогти мені, грошима, речами, будь чим. Так мені допомогли зовсім незнайомі мені люди, які також бачили мене вперше. А потім всім будинком допомагали мені виховувати мого прекрасного синочка Олежика.

І лише через роки Артем згадав, що в нього виявляється таки є син, бо я після народження Олега зателефонувала колишньому. Він має право знати. А чому він згадав-то? Так в нього в особистому житті не склалося, а батьки внуків вимагають, а тут вже на все готовеньке можна прийти. Я сказала, що не буду змушувати сина бачитися з «батьком». Він підросте та сам вирішить, бачитися з «батьком» йому чи ні.