Урок на все життя серед траси

Я була ще молодою дівчиною, коли почала їздити на роботу під Київ, туди мене призначили після навчання у коледжі. Дістатися я туди могла лише на автобусі, який їхав з залізничного вокзалу. Історія, яку я хочу вам розповісти трапилась зі мною у далеких 90-х роках.

Звісно, я буда молодою і мала хлопця, він жив у центрі, тому інколи ми гуляли надто довго і виходило так, що я запізнювалась на останній автобус. У деяких випадках я залишалась у нього ночувати, а зранку бігла на перший автобус, щоб встигнути на роботу, а інколи їхала у свій гуртожиток, де мені ще дозволяли ночувати, а він був не так далеко від села, у якому я працювала. Оскільки гуртожиток мій був віддалений, то за ним далі йшли села та ліси. Нерідко я могла дістатися до нього через попутки, машини самі зупинялися біля милої дівчини, інколи брали якісь копійки, а інколи довозили просто за приємну розмову. Я ще тоді була дуже молода, тому про наслідки не думала, була переконана, що всі навколо прекрасні та чудові.

Одного разу влітку я запізнилась на автобус, людей на зупинці зовсім не було, тому я вирішила зупиняти машини, якщо провезуть навіть на кілька зупинок, то вже щастя. Звісно, були й таксисти, але я всі гроші економила, хотіла тоді мамі подарунок на ювілей купити, тому проходила повз них.

Одна машина мені таки зупинилась. За рулем сидів досить молодий водій, який радісно погодився мене підвезти, нам було в одну сторону. Їхати до пункту призначення було хвилин 20. Попри те, що я тоді дуже довіряла людям, сідала завжди на заднє сидіння, так відчувала себе у безпеці.

Водій мовчав, мені від цього стало незручно, тому я сама вирішила розрядити обстановку і почала йому розповідати про свій гуртожиток та роботу.

-А де ж твої рідні? Далеко? Мабуть, бояться за тебе, ти ж можеш зникнути, а вони ще довго тебе шукатимуть.

Мене це питання насторожило, але я вирішила далі поводитися, мов нічого не сталось.

– Зі мною живуть подруги, якщо я незабаром не вернуся, то вони почнуть переживати, а потім і хлопець почне мене шукати, а за ними й керівник. За кілька годин вже всі знатимуть, що я зникла.

– Та спочатку вони всі подумають, що ти загуляла, за тим і тиждень пройде, а може й два, коли вони таки схопляться тебе шукати, а там уже й пізно буде. Такі злочини потрібно відразу розкривати, а якщо ні, то й не факт, що знайдуть тебе.

Від його слів мені зовсім незручно стало.

– А ви, мабуть, у міліції працюєте, що знаєте такі деталі справ?

– Ой, ні, я зовсім іншого польоту пташка, – відповів він і почав сміятися, а мене від цього лише у холод кинуло і серце почало боляче колоти.

Я вже почала шукати способи звільнення від божевільного. Можливо, найкращим варіантом було б виплигнути? Але швидкість велика, а що як щось зламаю, той не втечу від нього. Лише тішила надія, що їхати нам залишилось недовго.

А водій зовсім не припиняв говорити та жахати мене.

– От ти ж мене зовсім не знаєш, а все одно сіла. Я тебе зараз завезу кудись, зроблю все, що тільки захочу і покину десь. Так мене потім ніхто і не знайде, доки тебе схопляться шукати.

У той момент ми пролетіли повз мою зупинку. Серце уже тарабанило, як божевільне.

– Будь ласка, зупиніться, у мене гроші є, я вам все віддам, тільки відпустіть мене! – почала говорити я, а по щоках уже текли сльози.

У голові почали прокручуватися різні сценарії того, що мені робити далі. Може вдарити його? Але ж ми тоді двоє розіб’ємось. Я просто намагалась думати логічно, але думки змішувалися у шалене сум’яття, і я не знала, як бути далі.

В один момент машина зупинилася біля якогось закинутого будинку і водій почав на мене кричати.

– Роздягайся! Чого дивишся на мене? Швидше!

– Будь ласка, я вам все віддам, нікому нічого не скажу, лише відпустіть мене! А то я кричати почну, люди почують і вам кінець буде!

– Ти бачиш де ми? Кричи скільки влізе, ніхто по тебе не прийде. Ніхто тебе не врятує.

Я вже плакала і готова була до всього найгіршого, як раптом водій полегшено посміхнувся.

– Може хоч це тебе навчить не сідати до незнайомців? Тепер ти знатимеш, що з тобою може трапитися. Вас же таких десятками зникає, всі шукають, горюють, а ви, молоді, і не думаєте про небезпеку, лише шукаєте собі пригод.

Я сиділа сама не своя, сльози більше не текли, але я не могла до кінця зрозуміти, що зі мною трапилось.

– Ти зрозуміла, що щойно могло з тобою трапитися?

– Так, відтепер я ніколи не сідатиму до незнайомців в авто, – промовила я. Він підвіз мене до самого гуртожитку і побажав удачі, я лише подякувала йому.

Від того дня я почала акуратніше ставитися до свого життя і тепер обдумую кожен свій вчинок. Коли твоє життя лежить на межі, ти нарешті починаєш розуміти, яким дурним ти весь цей час був.

А які ситуації перевернули ваше життя?