«Хоч хтось провчив ту пихату Зіньку!» – гуло село про те, що у їхньої односелиці горе у сім’ї сталось, пішла від неї невістка. Не було й людини, що про цю новину не чула й не обговорила її з сусідами

Зіна та Захар були найбагатшими людьми на селі, та все їм мало того багатства було. Жили у великому двоповерховому домі, де для них двох та одного сина було надто багато місця. Й люди думали, що ось-ось і заберуть вони маму Захара до себе, бо ж та ледь доживає у своїй напіврозваленій хатині, але ті ні словом про це не обмовилися. Та й дітей більше їм не хотілось, вистачало одного Ореста.

Орест був хлопцем на все село. Заможний, красивий, розумний та ще й в університеті навчався! Загалом, дівки за ним бігали, а він й не проти був, та його мамі було не можливо догодити, бо всі їй «не рівня» були.

Одного разу, повертаючись з навчання, хлопець познайомився зі Світланою.Вона також навчалась в університеті й поверталась додому. Жила вона за кілька сіл від нього, ближче до гір. Вона була четвертою дитиною у їхній багатодітній родині, тому звикла самостійно все здобувати у житті й ні на кого не покладатися. Й на момент їхньої зустрічі своєю наполегливістю вона вже почала підробляти й жити на свої гроші.

Орест щиро захоплювався такою волелюбною й красивою дівчиною. Вона буда значно цікавіша, ніж всі, з ким він раніше спілкувався у селі, тому він почав до неї залицятися й незабаром вони стали парою.
Зіна знала, що у сина з’явилась дівчина й дуже чекала знайомства з нею. Але коли син привів Світлану знайомитися з батьками й почав розповідати про неї, то та знепритомніла й декілька наступних днів намагалась відмовити сина від таких необдуманих вчинків, як одруження, з цією дівчиною.

Це був той самий випадок, коли Зіна ніяк не змогла вплинути на сина й незабаром він оголосив, що вони одружуються.

Захар не хотів порушувати старих традицій й ледь вмовив жінку їхати свататися до їхніх нових родичів. Жінка зі сльозами намагалась відмовитися, але таки поїхала. На все вона дивилась зверхньо й поводила себе, ніби «королева», що потрапила у будинок своїх рабів.

Хоч Зіна й не могла прийняти Світлану та вирішила, що повинна відвернути увагу односельців від поганої нареченої пишним весіллям. До того ж взялась за повне перевиховання дівчини. Постійно намагалась її навчати, де можна сидіти, а де стояти, де мовчати, а де навіть рота не відкривати.

Коли дівчина намагалась піти проти її волі, то та влаштовувала скандал, мов вона краще знає, і тільки їй вирішувати, як вона поводитиметься у її домі.

Одного дня Зіна повернулась додому й виявила, що ні сина, ні невістки вдома не має, а на столі лежала записка: «Мамо, дякуємо вам за допомогу й поради, але ми вже дорослі й вирішили плисти власним човном. Житимемо у квартирі, яку орендуємо, і ніякого пишного весілля не буде. Не хочемо ми його, це все, на показ, – історія не про нас. Ми тільки підемо й розпишемось, якщо хочете, то приїжджайте. І не хвилюйтесь ми не пропадемо, бо твоє добре заробляємо! Ваша невістка, Світлана!».

Жінка відразу ж поїхала до сина на роботу, щоб повернути «блудних» дітей і переконати їх провести весілля, але син нічого й чути не хотів, а наостанок мамі сказав: «Мамо, припиніть жити для людей! Ви краще про власне життя думайте, а ми вас будемо раді бачити у гостях!».