Усі жінки могли б позаздрити, яке весілля Катерина Петрівна організувала, щоб догодити невістці! Але всі односельці тільки кидали косі погляди на сваху та невістку Олесю, мов знаючи, що очікує другу!

Усі жінки могли б позаздрити, яке весілля Катерина Петрівна організувала, щоб догодити невістці! Але всі односельці тільки кидали косі погляди на сваху та невістку Олесю, мов знаючи, що очікує другу!

Це сталось навесні. Тоді тільки почав з’являтися перший цвіт на деревах, як базар набирав все більше і більше покупців та продавців. Базар гудів. Люди щось купували, сварилися чи торгувалися й серед них була не одна мила жінка з мозолистими руками, що продавала смачні пироги.

Мені здавалось, що загубитися серед цих людей було занадто просто і якби мені не потрібен був подарунок для племінниці, я б точно не пішла у цей вулик. Ще й тут, на зло, хтось боляче наступає на ногу, а коли я повертаюсь, щоб поглянути на кривдника, замість вибачення чую:

– Роки йдуть, а ти зовсім не змінилась! – переді мною стояла жінка років 40-50 з посивілим волоссям й мило посміхалась. Я змогла пригадати її не відразу, а тоді, коли вона нагадала мені дещо зі шкільних років. Переді мною стояла моя однокласниця Орися. Вона була однією з найвеселіших та бойовитіших дівчат у школі! Ми з нею непогано товаришували, але після одруження, вони переїхали на Схід і я більше її не бачила.

Ми пішли у найближче кафе й почали розмовляти.

– Розповідай, як твоє життя склалось?

– Я помітила, як ти поглянула на мою чорну хустинку. Що ж… пройшло не мало часу, але після похорону єдиної дитини зовсім не хочеться її знімати. Ми як переїхали, то все у нас добре було. Чоловік у шахті добрі гроші заробляв й державних вихідних багато, я працювала у місцевій пекарні. Донька у нас була, Олесею звали. Знаю, що багато батьків перехвалюють своїх дітей, але моя дійсно мала божий талант до музики. Всі вчителі її так говорили й пророчили велике майбутнє, але життя ж не таке просте. От і у неї так склалось, що у 18 заміж вискочила.

Її чоловіка звали Юрою. Хлопець на все село, як любили казати. Скільки дівчат за ним плакали й навіть заміжні жінки бігали за ним. Було у ньому щось, що не могло залишити їх байдужим. Він красивий, високий, грошей багато має, власну машину. Але ж це все його батьків. Вони були самі з Чорнобиля, тому податків не платили й крутили якийсь там темний і заборонений бізнес, а їм ніхто і слова впоперек сказати не міг.

І так сталось, що цей хлопець саме у мою Олесю закохався, вона ж до нього байдужа була. То він почав її подарунками задарювати, проводив її додому, підвозив і все ж сталось те, чого ми всі так не хотіли. Хлопець попередив нас, що незабаром нам знадобляться весільні рушники.

У неї був хлопець. Хороший, милий і нам і чоловіком він був до душі. Так, Юра його так залякав, що той до доньки боявся підійти, тільки, інколи телефонував, щоб голос її почути, а вона плакала.

Весілля було красивим, пишним, таким про, яке мріє кожна дівчина. Це так сваха старалась, мов думала, що від цього гріх її сина стане меншим. Але ж доброта до неї довго не тривала.

Мала бути дружиною багатого чоловіка, а стало його домогосподаркою. Вона там і готувала на всіх і прибирала всі ті великі кімнати, а її ж вагітній нелегко було це все! Так ще й не дозволяли її вчитися та займатися музикою. Одного разу вже не було її сил терпіти та до мене втікла.

«Мамо. Не можу більше так! Сил не має жити! Так, вони мені навіть забороняють до тебе з татом приїжджати!» – говорила вона й плакала. Я довго її втішала, доки не приїхав Юра й силоміць її не забрав.

Час йшов і донька народила красиву донечку Марійку. Не було дитині й двох років, як її мама померла. А все через що? Донька захворіла, а у їхньої родини гості мали бути й вони насварившись на неї, змусили її готувати все те, а потім прибирати після декількох десятків гостей. Так вона й згоріла від менінгіту за два дні.

Скільки не намагались внучку собі забрати, так не давали. А рік тому всією родиною виїхали у Канаду й не має від них жодної вісточки. Шукали їх, намагалися зв’язатися і все нічого. Єдине, що з чоловіком тепер маємо – фотокартку з Олесею та Марійкою.

Мені стало так гірко від цієї розповіді і я подумала, а якби не сподобалась, тому покидьку красуня Олеся, то й життя у неї було б іншим. Можливо, з тим хлопцем, якого любила у школі, чи, можливо, вона б усе своє життя присвятила музиці. І, можливо, вона б зараз тут була з мамою!