«Може, сходимо десь поп’ємо кави та відпочинемо. Твоя жінка ні про що не здогадається,» – написала я своєму чоловікові

Ми з чоловіком у шлюбі вже понад двадцять п’ять років. Наш син закінчив навчання в університеті та переїхав жити й працювати в інше місто. Ось й залишилися ми з ним вдвох у трикімнатній квартирі.

Останнім часом я помітила, що він почав довго затримуватися то на роботі, то з друзями у гаражі, то ще десь в нього виникли якій негайні справи. А тут ще й подруга підлила масла у вогонь моїх ревнощів. Почала розповідати, що з віком чоловіки можуть завести собі коханку. Мов період у них в житті такий, коли вони усвідомлюють, що старіють й починають так би сказати йти у відрив. Навіть привела приклад нашої спільної знайомої, яку чоловік покинув після стількох років життя. І все заради коханки.

Все. Більше мені нічого не було потрібно. У своїй голові я твердо вирішила, що чоловік мені зраджує. А те, що немає доказів, означало лише, що він добре «конспірується». З того дня я почала уважніше до нього придивлятися. Завжди дивилася, хто йому телефонує. Рахувала, скільки часу він збирається на роботу та чи не занадто наряджається перед дзеркалом. Але нічого не помічала.

Та сама подруга порадила мені написати йому повідомлення на телефон з вигаданого акаунта. Наче він мені сподобався, і я хочу з ним зустрітися. Сказано – зроблено. Яка ж я була розлючена, коли він мені відповів. В нас почався справжній роман по листуванню. Як же ж мені хотілося якось по гарному підловити його. Вирішила призначити зустріч у ресторані з натяком на продовження та прийти особисто. Я вже уявляла, яке в нього буде обличчя, та який скандал я влаштую.

«Може сходимо десь поп’ємо кави та відпочинемо. Твоя жінка ні про що не здогадається,» – написала я йому. Він відповів за кілька хвилин. «Добре. Сьогодні о сьомій вечора у ресторані». В той момент мені хотілося піти на кухню, де він сидів, та вчепитися йому у волосся. Але я себе стримала заради грандіозного фіналу.

Ввечері він одягнув свій костюм, набризкався парфумами та пішов з дому сказавши, що його викликають на роботу. Слідом за ним я швидко зібралася та на таксі поїхала до ресторану.

А далі все наче у комедії. Я забігаю з розлюченими очима. Чоловік сидить один за столиком та п’є каву. Я швидко підходжу до столика та майже кричу:

– На кого чекаєш?

А він спокійно пропонує жестом мені сісти та говорить:

– На тебе.

Я вражена від такої нахабності показую йому наше листування. Й знову жодної реакції, на яку я сподівалася. Він дістає телефон та показує мені також наше листування. А там навпроти мого фото мій номер телефона та справжнє ім’я. Виявляється в нього була спеціальна програма, яка показувала номер телефону того, хто тобі пише. Увесь цей час він знав, що це була я. Я не знала, куди подітися. Стало настільки соромно, що навіть почервоніла. А він покликав офіціанта та жартома промовив.

– Ну замовляй. В нас все ж таки побачення. Та прошу тебе швидше, а то мені ще до дружини повертатися.

Більше я не слухаю порад своєї подруги.