В Анжели було все, проте по вечорах їй завжди було xoлодно. І мова йде далеко не фізичний xoлод

Анжела виросла в селі. Там і народилася. Жили вони з мамою вдвох. Де тато Анжели, ніхто не знав. Тому жили вони чесно працюючи та заробляючи собі з мамою на життя. Анжела змалечку знала, що таке робота. Саме тому руки її мали далеко не жіночу силу. Ба більше, не кожен чоловік мав такі сильні руки, як Анжела. Дівчина все вміла робити. І курку чи гуску зарубати, і сніг відкинути, і стіл відремонтувати, і дрова наколоти.

Розумна, відповідальна, сильна духом, пунктуальна. Саме такими словами можна описати Анжелу. Дівчині не склало труднощів вступити до університету. В ньому вона вчилася добре, також займалася активно спортом. Мати Анжели вірила, що донька добереться до вершин, якщо цього захоче, бо такий талант, ентузіазм та вміння досягати свого важко не помітити.

Проте не могла Анжела знайти собі пару. Всім потрібні були високі, довгоногі та стрункі красуні. Анжела ж була стандартної зовнішності, трохи в тілі і невисокого, можна сказати, трішки нижче середнього, зросту.

Як тільки Анжела закінчила інститут – їй видали квартиру, так як вона була молодим спеціалістом. Зробила дівчина там ремонт самостійно. Саме такий ремонт, який вона сама захотіла. Зробила квартиру максимально затишною для себе. І нареченою вона була на розхват: квартира є, готувати вміє, господиня прекрасна, роботу має. Але так і не виходило в неї знайти собі супутника по життю.

Тоді вирішила Анжела, що народить дитину. Просто. Для себе. Так вона і вчинила. Пологи виявилися не такою легкою річчю, як думала Анжела. Це було боляче. Дуже. В пологовому було дуже холодно. Анжела ніколи не забуде ті холодні дні, коли вона тряслася в палаті та переживала за доньку й бажала швидше піти з цього жахливо холодного місця.

В той час для мам-одиначок було багато квот та допомоги. В садочок Яну, так звати доньку Анжели, взяли без черги, видавали всякі путівки на відпочинок до санаторіїв та в дитячі табори. Яна ходила на найрізноманітніші гуртки: на малювання, шахи, фортепіано, англійську мову.

Проте стався розвал великої держави. Анжелі довелося піти з роботи. А сенс залишатися на роботі, на якій не платять заробітну плату? Проте себе та доньку треба забезпечувати.

Тоді Анжела вирішила, щ вона буде торгувати. Їздила вона до Туреччини, купувала там одяг, а потім привозила в Україну та торгувала на ринку. А вночі вона шила, підшивала, в’язала на замовлення. Працювала вона багато та плідно. І саме тому вона змогла вдягати Яну в найкращі та наймодніші речі, які тільки могла.

Потім Анжела відкрила свій бізнес. Вона відкрила декілька магазинів з одягом. Далі в неї з’явилися зв’язки, які допомогли розширити та укріпити бізнес. Яна виросла, а Анжела відправила доньку вчитися до столиці. Яна також вчилася добре та повністю вдалася в свою маму – була така ж пробивна дівчина. Як то кажуть – яблучко від яблуньки далеко не падає.

Потім Яна знайшла собі чоловіка столичного, дітей народила. Анжела з онуками не сиділа, лише час від часу приїжджала провідати та гостинців привозила. Бабуся бізнесом займається, в неї немає часу виховувати внуків. Все таки вона вже виховала одну хорошу та щасливу людину.

Анжела побувала в багатьох країнах та по всій Україні. Знала всі цікаві місця та була задоволена своїм життям. Хоча заміж вона так і не вийшла. Анжела думала про це. Багато думала. Проте, якби вона зараз вийшла заміж – вона б певно не мала ні бізнесу, ні своїх подорожей, які так їй подобаються. Жінка б сиділа та чекала чоловіка з роботи й варила борщі та пиріжки пекла. Добре, що так не склалося

Тепер в її квартирі була підлога з підігрівом. В неї в квартирі завжди було тепло та затишно. Анжела ніколи не забуде, як було холодно в пологовому тоді. В жінки було все, але чомусь саме по вечорах, коли вона лягала під ковдру зі своїм улюбленим котом та вмикала фільм на телевізорі – їй було все одно холодно. І мова йде далеко не про фізичний холод…