ЖИТТЯ

Куди поділося життя. В дзеркалі вже була не та молода дівчина-першокурсниця з амбітними мріями, а доросла жінка з двома дітьми та чоловіком-неробою

Навіть не знаю, як моє життя пішло шкереберть. В школі завжди була відмінницею. Всі олімпіади, конкурси, змагання не обходилися без моєї участі. Вчителі завжди ставили мене в приклад іншим. Навіть на випускному червоний диплом мені вручав мер нашого міста. Без жодних проблем вступила до медичного університету на бюджет. Батьки пишалися мною та хвалилися перед знайомими та друзями, яка в них дочка. Поки мої однолітки ходили на дискотеки та вагітніли, я сиділа над книжками.

Навчання в університеті давалося мені навіть легше, ніж в школі. Єдине, що я сумувала за домівкою, але це минулося після кількох місяців. Я просто була у захваті від всього нового. Перша сесія, яку я здала лише з однією четвіркою, перша практика, мій перший пацієнт, якому я поставила укол та крапельницю, перше нічне чергування.

Та на окремій поличці я ставлю свою першу студентську вечірку, на яку мене витягнула сусідка по кімнаті. Це не була гулянка у якомусь нічному клубі. Звичайні посиденьки в когось вдома. Гітара, весела музика, гра в карти. Там я й познайомилася з Олександром. Він спочатку сидів навпроти мене, але після кількох взаємних поглядів та посмішок він пересів до мене ближче. Можливо саме у той момент життя вийшло зі звичайної колії. Того вечора він провів мене до гуртожитку та поцілував. Він не знав, та й досі не знає, що це був мій перший поцілунок. А зранку я знайшла біля дверей кімнати букет квітів та записку від нього. Так й почалися наші стосунки.

Реклама

Все частіше я забувала про навчання та проводила час з Олександром. Він навчався на факультеті фізичного виховання. Мріяв стати власником тренажерної зали. Разом ми довго гуляли містом тримаючись за руки або сиділи на лавці у парку. Звісно ж, що це відбилося на моїх оцінках та успішності. Але навчання втратило для мене пріоритет перед коханням.

Крапку на моїй кар’єрі лікаря поставила небажана вагітність. Олександр холодно сприйняв звістку про те, що він стане батьком. Але через тиждень зробив пропозицію. Як я дізналас,я потім на його рішення вплинув мій майбутній свекор. Моя вагітність проходила дуже важко. На четвертому місяці я переїхала до батьків Олександра. В університеті взяла академічну відпустку, як думала на рік. Весілля вирішили не робити: просто розписалися та відзначили подію вдома. Приїхали навіть мої батьки.

А далі потягнулася рутина сімейного життя. Я сиділа вдома з дитиною, Олександр, закінчивши навчання, так й не зміг знайти роботи. Інколи траплялися якісь підробітки, але не більше. Ми часто сварилися, але що я могла доказати, коли сама сиділа на шиї у його батьків. Через рік друга вагітність. Знову памперси та дитячі простирадла. Депресія на мене найшла, коли подзвонила подруга зі школи та сказала, що незабаром буде десять років з нашого випуску. Десять років. Я навіть не помітила, як вони пройшли. В дзеркалі вже була не та молода дівчин-першокурсниця з амбітними мріями, а доросла жінка з двома дітьми та чоловіком-неробою. Стало сумно та прикро. Але кому жалітися та кого винити, окрім себе.

На зустрічі побачила всіх своїх однокласників. Всі десь працювали. Трієчники, які нічого не хотіли робити в школі, зараз були або власниками фірм, або займали керівні посади. Подруга не переставала хвалитися, що майже не виїжджає з-за кордону. Осінь проводить в Італії, літо у Франції й так далі. Я аж втратила рахунок країнам. А я стояла й мовчала намагаючись стриматися, щоб не розплакатися перед ними. В той момент я зрозуміла, що нічого в житті не маю. Ледь змогла добути до кінця зустрічі. Коли наші вчителі питали мене, чим я зараз займаюся, мені було соромно відповідати. Я почала вигадувати небилиці про те, що я лікар, а мій чоловік бізнесмен. А всередині мене всю трусило, і я благала, щоб вечір скоріше закінчився.

А вдома прийшла та почала плакати. Навколо мене на кухні стояли діти, свекор та свекруха й чоловік, а я не могла припинити істерики та пояснити їм, що зі мною. Тієї ночі я вирішила, що будь-що піду працювати в лікарню, навіть простою санітаркою та знову продовжу навчання. Потрібно знову брати життя у свої руки.

Реклама

Також цiкаво:

Close