В старих людей завжди є чому повчитися

Оксана повільно йшла вулицею та вдивлялася в кожен будинок, намагаючись побачити його номер. На будинках буди ще старі назви вулиць. Ніхто з місцевих не заморочувався тим, що хтось вирішив змінити назву на нову. Для них вона так й залишилась «Польова». Оксану направили з інституту у фольклорну розвідку. Їй потрібно було зібрати в місцевих старожилів цікаві історії, пісні, приказки та звичаї. В деканаті вона отримала адресу однієї пари – дідуся та бабусі. «Ось нарешті здається їх знайшла,» – подумала Оксана, коли побачила стареньку хату, вимазану білим вапном, серед квітів та винограду.

Коли вона підійшла до хвіртки, то побачила, що до неї біжить маленький собака, який радісно махає хвостом, але все ж таки лає на непроханого гостя, відробляючи свій шматок хліба. Оксана не наважилася відчинити двері, адже ще з дитинства трохи побоювалася собак. Через хвилину з хатини вийшла старенька трохи згорблена бабуся. Вона уважно придивилася до дівчини та підійшла ближче.

– Це напевно пошта прийшла? – Усміхнено запитала старенька.

– Доброго дня. Ні я не з пошти. Я з інституту, приїхала до вас дізнатися якихось стареньких пісень та історій, – скоромовкою промовила дівчина.

Бабуся одразу пригадала, що до неї вже колись приїжджали студенти, тому не здивувалася. Вона та її чоловік вже не одному поколінню допомогли в написанні дипломних робіт. Жінка по-доброму та впевнено прикрикнула вона собаку, а коли той заспокоївся, то вона впустила дівчину, й вони разом пішли до хатини.

Старенька дуже швидко накрила на стіл нехитрі селянські страви: принесла свіже молоко, поставила тарілку з медом, дістала запашного домашнього хліба з печі.

– Пригощайся, – радісно промовила жінка.

Хоч Оксана не хотіла їсти, але їй не хотілося ображати господиню, тому вона відламала шматочок хліба мокнула його в мед та запила молоком. Потім вона ще довго згадувала цей десерт, адже нічого смачнішого в житті не куштувала.

Так вони сиділи понад пів години. Розмовляли про звичаї та цікаві пісні. Оксана час від часу щось записувала до свого блокнота. Бабуся була задоволена що до неї хтось заїхав порозмовляти, тому що дітей бачить нечасто (вони мешкають у місті), онуки приїжджають лиш на свята, тому кілька хвилин спілкування з кимось новим були для неї наче ковток повітря.

Тут раптом в подвір’ї почувся гуркіт й чиєсь бурмотіння. Що не зайшовши до хатини чоловік старим, прокуреним голосом промовив:

– Ганнуся, любов моя, накривай на стіл. Я вже впорався з покосом.

Це був господар дому, старенький дідусь. Оксану дуже здивувало, що він так лагідно звертався до своєї жінки, що вона й сказала дідусеві.

– А як же, стільки років живемо разом, відтоді як ми одружилися, я завжди її так називаю, адже дуже сильно кохаю. Вона теж мене ласкаво кличе. Ось так й живемо.

Оксана не знала що сказати. Їй пригадалося, як лише вчора вона посварилася зі своїм молодим чоловіком через якусь дрібницю. Вони наговорили один одному багато неприємних слів, а зараз вона побачила, як дідусь та бабуся, які прожили вже понад півстоліття, так спокійно та ласкаво звертаються один до одного. На душі їй стало соромно за те що вони з Андрієм посварилися, тому вирішила неодмінно помиритися коли повернеться до міста.

Вона провела ще півдня зі старенькими: записала повний блокнот пісень та звичаїв, дідусь навіть проспівав їй одну стару пісню, яку вона вирішила неодмінно проаналізувати у своїй дипломній роботі. На прощання старенькі не відпускали її без гостинців. Бабуся поклала їй у пакет з собою хліба та баночку меду з молоком, а дідусь подарував відерце винограду. Коли Оксана виходила вони ще довго стояли біля воріт та махали їй рукою. Дівчині навіть здалося, що вони обняли один одного.

Вдома Оксана приготувала ті самі смаколики, якими її пригощали в селі. Коли прийшов Андрій й скуштував молока з медом і хлібом він був у захваті. Оксана першою попросила в нього вибачення, але тут же одразу Андрій сам перепросив її. Тоді вони вирішили завжди звертатися один до одного ласкаво, навіть якщо посварилися, на прикладі знайомих нам дідуся та бабусі.

В старих людей таки є чому повчитися.