Валентині було 50, коли вона вирішила кардинально змінити своє життя — розійтися з чоловіком та вийти заміж за іншого. Діти та вся родина не підтримали її, але жінка ризикнула і тепер не шкодує

50-річна Валентина втомилася, її життя було схоже на механізм, який вона щодня заводила і повторювала — все одне і те саме. Зранку вона прокидалася, йшла на кухню, де готувала сніданок для всієї родини — двох синів та чоловіка. Вони жили в одному будинку, який колись будував її чоловік, двоповерховий дім був просторим. Старший син мав свою сім’ю, його жінка та двоє дітей облаштувалися на другому поверсі, а вони з чоловіком та молодшим сином — на першому. Другому синові недавно виповнилося 22, він був ще молодим та енергійним, закінчив навчання та влаштувався на гарну роботу, про одруження ще не думав.

Чоловік Валентини Вадим вже давно охолов до своєї дружини, вони були більше сусідами, ніж подружньою парою. Жінка часто згадувала ті часи, коли вони з Вадимом щиро кохали один одного, як вона його підтримувала, а він дарував їй квіти без приводу. Але тепер це тільки спогади, які ще більше тривожать душу, минуле не повернути, а теперішнє наче влаштовує всіх, окрім неї…

Валентина працювала бухгалтером на фірмі з виготовлення вікон, її цінували на роботі, й це було єдиним місцем, де можна було розслабитися, не думати про побут, зайнятися улюбленою справою. Жінка мріяла втекти від всіх хоч на декілька днів, але їй нікуди було йти, вона щодня виконувала одну й ту саму роботу — кухня, сніданок, прання, збори чоловіка та молодшого сина на роботу, онуки, за якими треба доглядати, поки невістка займається своїми справами, відправка дітей в садочок, а вже потім, якщо встигне, двадцять хвилин для себе, але зачасту вона не встигала навіть поїсти.

Так, в той день на роботі вона, як завжди думала про те, як їй набридло жити для інших, бути просто господаркою у власному домі. Раптом у двері її кабінету постукав Володимир Михайлович — власник фірми, директор Валентини. Він виглядав сумним і сів навпроти неї та сказав:

“Валю, я знаю тебе вже 15 років, ти навіть уявити не можеш, як я ціную твою роботу, а ще більше — тебе, як жінку. Мені шкода, що я раніше цього не сказав, бо боявся твоєї реакції, але вже мовчати не можу. Я бачу, яка ти не щаслива у шлюбі, як економиш на собі заради дітей, але життя таке коротке, а ти заслуговуєш більшого. У мене в житті також давно не все чудово, після смерті дружини я залишився сам, дочка живе за кордоном, тому мій просторий дім занепадає разом зі мною. Щовечора я уявляю тебе у своєму домі, як ти заповнюєш кімнати радістю та теплом. Валентино, кохана, давай будемо жити разом, одружимося, бо мої почуття до тебе дуже сильні, давай будемо робити один одного щасливими!”.

Жінка заплакала, вона давно помітила, що Володимир має до неї почуття, він не вмів це приховувати. Вона взяла його за руки й сказала “Так”.

Того ж вечора Валентина прийшла додому і все розповіла чоловікові та дітям, вони розсердилися на неї, почали називати безсердечною, однак по очах Вадима вона прочитала, що йому байдуже, він її вже давно не любить. Попри докори рідних, жінка зібрала валізи й вийшла з дому, на неї вже чекав Володимир.

Вже минув рік з того часу, Валя по-справжньому щаслива, вони нещодавно повернулися з відпустки, де місяць провели у розвагах, тоді їй здавалося, що такої радості вона ніколи ще не відчувала. Володимир чудовий чоловік, він не дозволяє своїй жінці сидіти на кухні, часто сам готує, але найкраще для обох — піти в ресторан. З дітьми Валентина потроху починає налагоджувати стосунки, молодший син її повністю підтримує, а невістка та старший син все ще на стороні її колишнього чоловіка.
Тепер жінка, нарешті, живе так, як колись мріяла і вона не шкодує, що у 50 років наважилася кардинально змінити життя, бо це того варте.