ЖИТТЯ

Валя не хотіла підслуховувати суперечки сусідів, але було чути кожне слово. У вихідні жінка вирішила піти познайомитися з тими сусідами

-Валя, я вже так давно хочу бути з тобою. Може ти вийдеш за мене заміж?, – сказав впевненим голосом Павло.

-Ой, Павле, тобі кожного дня хтось подобається трохи серйознішим будь! Я ще гуляти хочу, а не заміж йти. В мене інші цілі і пріоритети в житті.

Валентина помітила, як у Павла змінився настрій після відмови, вона зловивши його погляд пішла і сказала:

Реклама

– Я впевнена, що доля готує для тебе щось цікаве!

rivne1.tv

***

Реклама

З того часу, коли Валя і Павло закінчили школу, минуло майже 8 років! Сьогодні вона приїхала у своє маленьке село зі своїм семирічним сином Іванком. На вокзалі Валю зустрічала мама і тато.

-Іванко! Біжи до бабусі! – радісно крикнула Зоряна Андріївна.

-Обережно, бо впадеш, – суворо сказав дідусь Петро Петрович.

-Але ти вже великий хлопчик! Я маю для тебе подарунок вдома, – сказала бабуся онукові.

Усю дорогу додому бабуся розпитувала онука про Київ, а Валя так тішилась, що вона нарешті у рідному місці. Мама Валі розповідала про усі зміни, які відбулись вдома, поділилась звісткою про тьотю Любу з Італії (мовляв, їй громадянство дали) та почала розповідати про буденні справи у селі.

Для Валі рідне все село було наповнене спогадами з дитинства: тут вона вперше впала з гойдалки, а там вперше навчилась кататись на велосипеді, а ось там її школа, а туди вона на танці ходила. Усе нагадувало жінці про безтурботне життя та приємні емоції.

У домі їй все здавалося дуже маленьким, старим, непримітним. Якось Валя подумала над тим, що таки нічого не досягнула у своєму Києві, крім того, що позашлюбного сина народила.

Через кілька годин Валя почала розбирати валізи і подзвонила в лікарню, яка знаходиться в районному центрі. Туди Валя піде працювати лікаркою, а синові восени вже 6 років, тому малий піде до школи.

Якось батько прийшов до кімнати Валі та Іванка і смутним голосом сказав:

-Тобі, Валюша, тут біля нас певне не добре буде. Ми вже старі, а ти така молода. Що тут Іванко буде робити, дві маленькі кімнатушки, старенький ремонт. Шкода, що тобі життя в столиці не вийшло, – сказав батько Петро.

-Тобто не буде добре? Навпаки, Іванко в школу піде, будете водити його. Ще на футбол запишемо. Я в районному центрі працюватиму, не все так погано, батьку, – відмовила донька.

-Ну, дочко, як знаєш. Іванко нас трохи веселити тут буде. Я ось чого прийшов… В нас на охороні є співробітник, то його донька хату в оренду здає. Вона виїхала в Польщу, а хата пустує. За оренду хоче небагато, всі гроші перерахувати на картку будеш. Ось її номер, – з посмішкою сказав батько.

-Батьку, та я могла б і з вами жити. Але і своє особисте життя треба якось налагоджувати. То ви не проти, так?, – сказала Валя.

-Звісно, не проти. Ти собі переговори з нею, ключі в батька власниці. Можу з тобою поїхати, квартиру подивитись. Там сучасний ремонт, а ти в нас лікарка, то будеш жити у гарній затишній квартирі. Малого на вихідні будеш привозити. Все заради твого блага, доню.

Через тиждень батько перевіз речі Валі та Іванка. Квартира була простора, з чудовим ремонтом і зовсім недалеко від лікарні, де працювала Валя.

Першу ніч, Валя не могла заснути у новій квартирі. Їй постійно було чути якісь голоси: здається, сусіди сварились, грюкали дверима. Заснула Валя аж під ранок.

Весь час, коли Валя ходила на роботу, то не бачила, хто живе у тій квартирі, звідки постійно якийсь шум. Ще однієї ночі вона знову почула сварку. Валя не хотіла підслуховувати суперечки сусідів, але було чути кожне слово.

Одного вихідного дня Валя вирішила познайомитися з сусідами. Зранку Валя відвезла Іванка до батьків, а приїхавши до дому вирішила спекти пиріг і прийти в гості до сусідів.

Валя спекла пиріг, купила вино і подзвонила в двері до сусідів. Двері відчинила жінка (приблизно одного віку з Валею), яка з подивом подивилась на прихід нової сусідки.

-Мене звуть Валя, я ваша нова сусідка. Може познайомимось, я тут яблучний пиріг спекла.

Молода жінка вирішила запросити гостю на чай, вони почали розмовляти. Тут Валя спитала свою сусідку Марію:

-Ваш чоловік працює на якійсь серйозній роботі? Чому його немає у вихідний?

-На рибалку з друзями поїхав, ой, не можу вже з тим чоловіком…- зітхнула Марія.

-У мене до вас делікатне питання. Кожної ночі я чую крики і плачі з вашої квартири. Може треба якась допомога?

-Ой, я знаю, що то чути. Я стільки раз просила чоловіка так не кричати, але що можу зробити. Характер у нього такий. А все тому, що у нас дітей немає… Я не можу завагітніти, а він діток дуже хоче.

Так жінки говорили десь годину. Марія все розповідала про чоловіка, який мав одну жінку, вона завагітніла, але про одруження нічого навіть чути не хотіла, і навіть бачити його не хотіла. Розмова завершилась аж  ввечері і жінки потоваришували.

У неділю ввечері Валя забрала Івана від батьків. Коли вони підходили до дверей, то почула, що хтось її кличе. Вона не звернула увагу, а Іванко почав кричати:

-Мамо! Тебе кличуть!

-Павло? А ти що тут робиш?

-Живу, – з насмішкою сказав чоловік, – ось в цій квартирі.

Валя квапливо відкрила двері і забігла в квартиру. Іванко почав розпитувати, що це за дядько. А Валі не сходила з думки та розмова сусідки про сина Павла. Сином ж був Іванко. Колись за юності Валя та Павло залишились у друзів, після того дня Валя дізналась, що вагітна. Павло пішов в армію, а Валя не хотіла такого батька для своєї дитини.

Валя навіть гадки не мала про таке сусідство. Їй було так шкода Марічку, адже та не могла завагітніти. Валя відчувала себе дуже погано в той момент.

Через кілька тижнів під двері квартири, де жила Валя, поклали квіти з запискою: “Моя пропозиція ще в силі, як і 8 років тому. Я хочу бути з тобою і сином”. Це були ромашки, улюблені квіти Валі.

Валя намагалась уникати свого “давнього знайомого”, проте з квартири їхати не хотіла. Вона все ще чула схлипування в сусідній квартирі і не могла повірити, що доля так повернеться.

Марія приходила в гості до Валі і скаржилась, що аналізи невтішні, а Валя так і не могла розказати правди…

Реклама

Також цiкаво:

Close