Коли Варварі вже перевалило за 30 років, вона нарешті вийшла заміж та народила дитину. На той момент чоловікові Степанові вже виповнилося 40. Цей шлюб був у нього не перший.
Подружнє життя складалося не найкращим чином. Жінка все частіше бачила Степана напідпитку. Крім того, їй постійно доводилося терпіти зради.
Коли синові виповнилося 3 роки, жінка наважилася розлучитися. Після цього від чоловіка вже нічого не було чутно, навіть аліментів на дитину він не сплачував. Доводилося виховувати сина самостійно. Хлопчик підріс та пішов до школи, а Варвара продовжувала працювати. Познайомилася вона з хорошим чоловіком, проте хлопець відмовлявся приймати нового батька.
Чоловік, як міг, забавляв сина коханої жінки. Життя хлопця наповнилося подарунками, спільними походами до парку, де виконувались будь-які забаганки дитини.
Казкові відносини у пари тривали лише рік. Варвара не здогадувалася, що бувають такі чарівні стосунки. Проте хлопець був невблаганним, не зміг прийняти чоловіка.
Оскільки напруга між сином та коханим не зменшувалась, жінці довелося зробити вибір. Вона вирішила віддати перевагу синові. Чоловікові не залишалося нічого іншого, ніж залишити Варвару. Через декілька років він все ж таки зустрів добру жінку, на якій одружився. Цікавим було те, що нова дружина мала схожу з Варварою долю. Жінка з розумінням віднеслися до цієї ситуації, адже чоловіка теж можна зрозуміти.
Син став єдиним сенсом в житті Варвари. Навіть коли зустрічалися інші хороші чоловіки, вона не наважувалася поєднувати з ними своє життя. У її дитини повинно було бути все необхідне, тому доводилося працювати на декількох роботах, а іноді навіть жити в скруті. Своє життя жінка повністю присвятила синові.
Час летить невпинно. Син виріс. Жінка подбала про отримання хорошої освіти. З таким багажем знань і підтримки хлопець невдовзі відправився за кордон по обміну досвідом, та там і залишився на постійне проживання.
Свою дружину він теж зустрів там. У них народилися діти. Оскільки син до Варвари ні разу не приїхав у гості, то онуків жінка так і не бачила. Навіть телефонує улюблений син тільки раз на декілька місяців.
З часом навіть ця мізерна кількість зменшилася до банального привітання зі святами. Але жінка все ж таки радіє за свою дитину. Єдине, чого вона боїться – це одинокої старості, адже з роками здоров’я все більше дає про себе знати.
Варвара навіть просила сина, щоб той приїхав до неї в гості, хотіла останній раз побачитися, але у відповідь почула відмову. У нього немає часу на такі поїздки, відпустку чекати ще довго, та й коштує подорож не малих грошей.
Не такої віддачі чекала Варвара від улюбленого сина, заради якого вона поклала своє життя. Відмова засмутила жінку. Образливо стало, що тепер не потрібна синові.
Постає питання, чи правильно так розпоряджатися своїм життям. Вона заради сина пожертвувала стосунками з хорошим чоловіком, а тепер стала не потрібна нікому. Можливо, якби не зважала на примхи малої дитини, то на старості мала б хоч з ким заговорити. Та й доля б склалася по-іншому.