Марія Іванівна, моя перша вчителька та й сусідка по площадці. Хороша, мила та розумна жінка. Має лише один недолік – старість.
Старість, вона така – підкрадається непомітно і дуже швидко підкошує людину. І основне, що від неї не існує жодних ліків.
Так сталося і з Марією Іванівною. Старість її підкосила буквально за кілька років. Вона стала зовсім нещасною, та й ледве перебирала ногами по кімнаті.
До магазину сама вже й не виходила. Та й жила абсолютно одна. Її дві доньки вийшли заміж та переїхали у інше місто. Мамою вони ж майже не цікавилася. Всього-на-всього кілька дзвінків на рік: на свята та день народження.
А сердешна їх любила і постійно про них говорила. Хоча й очі її були сумні при кожному слові про дочок.
Я заходила до Марії Іванівни кожного дня. То просто пригостити чимось, то за списком покупок, то ліки приносила.
Коли я побачила, що справи геть кепські – не могла більше тримати себе в руках. Я знайшла номера телефонів дочок Марії Іванівни і зателефонувала обом.
Коли кожна із них відповіла на мій телефонний дзвінок, я змогла лише крикнути їм:
– Ваша мама переписує квартиру на мене! Задоволені?.
Після цього я просто кинула слухавку. Мені тоді здавалося, що це має хоч якось їх розбудити.
Так і сталося. Наступного дня дві дочки Марії Іванівни стояли на її порозі.
Сердешна жінка і слова сказати не могла, лиш плакала від щастя. Їй наче віднялося років з двадцять. Вона так швидко чимчикувала по кухні, що навіть і я здивувалася.
Тоді я набралася сміливості і звернулася до обох дочок Марії Іванівни:
– Дівчата, хіба вам обом геть не соромно? Забули стареньку маму. А їй допомога потрібна. Роки вже не ті, що колись? Згадали і зірвалися, як я вам скзала, що мама на мене квартиру переписує? Хіба ж такими вона вас виховувала? Невже ви її зовсім не любите?
Вони мовчали і пили чай. Марія Іванівна зрозуміла в чому причина їхнього приїзду.
Дочки погостювали ще кілька днів, розвідали чи справді їхня мама переписує на мене квартиру і поїхали. Нічого не змінилося. Вони й надалі забули про стареньку.
Марія Іванівна спочатку телефонувала їм, а потім і геть перестала брати слухавку при їхніх дзвінках. І знаєте, їх зовсім не цікавило чи їхня мама ще жива і чому на дзвінки не відповідає. Ось такі бувають діти.
А я надалі продовжую піклуватися про першу вчительку. І ні, мені зовсім не потрібна її квартира. Просто я з дитинства люблю Марію Іванівну.
