44-річний Василь дуже любив дітей, до тридцяти він жив тільки заради себе, багато працював та не планував серйозних стосунків. У 35 він одружився, вони з жінкою хотіли малюка, але лікарі, сказали, що Василь бeзплiдний. Ще пів року протрималася в шлюбі його дружина, а потім зpaдила з іншим.
Після того, чоловік втратив останню надію на сім’ю, він вже не хотів мати поруч себе вірну дружину, а тільки малюка, однак у його випадку це було неможливо. Спочатку розчарований Василь проходив лікування від безпліддя, звертався до різноманітних знахарів та шаманів, а потім вирішив всиновити малюка, але всі знайомі говорили одне:
“Ти ж не знаєш, які гени будуть в тієї дитини, навіщо тобі ці проблеми, живи у своє задоволення!”.
Василь і почав жити, але не у задоволення, а просто існувати. Звичайно, у нього був власний двоповерховий будинок, дача, два автомобілі й кожна жінка хотіла собі такого чоловіка, але тепер він був обережним — не хотів заводити серйозних стосунків.
Одного дня, коли він приїхав у свій офіс, то побачив на стоянці молоду дівчину, яка вибігала з будівлі. Василь би не звернув на неї уваги, якби вона не поводилася так дивно, наче тікала від когось. Так, бізнесмен зайшов всередину, оскільки він першим приходив на роботу, було дуже рано й охоронець якраз здавав свою зміну на пості, нікого не було, але Василь почув дивні звуки в кінці коридору — ніби кіт мяукає. Він пішов на звук і побачив у корзині з-під білизни маленьку дитинку. Василь не роздумуючи довго все зрозумів і вхопив маля двома руками та пішов до автомобіля. Чоловік відразу поїхав у лікарню.
Виявилося, що у корзині лежала дівчинка, пізніше лікарі сказали, що їй лише місяць від народження. Василь щодня приходив навідувати маленьку, він навіть ім’я їй дав — Оленка. Дівчинка за одну секунду, один погляд стала йому наче рідна, і він вже не сумнівався — буде оформлювати опіку.
Завдяки знайомствам з впливовими людьми, Василь зміг швидко зібрати всі необхідні документи та взяти дитину до себе. Він заздалегідь приготувався до проживання Оленки у своєму домі — найняв няньку, ще одну прибиральницю, виділив окрему кімнату для дитини, зробив там ідеальний ремонт, купив багато речей та іграшок. Тепер в чоловіка з’явився сенс жити, він вже не слухав друзів, які колись казали, що брати чужу дитину — небезпечно. На цей раз він був впевнений — Оленка його дочка, і він забезпечить її всім необхідним!
Коли дитинку виписували з лікарню, то зібралися всі друзі, рідні та знайомі Василя, він виніс Оленку на руках, а всі плакали й сміялися від щастя.
Пройшло сім років, Оленка ходить в школу, обожнює свого татуся, а він щасливий, що доля подарувала йому таку прекрасну дочку.
