Ми з дружиною разом більше восьми років, шість з яких в офіційному шлюбі. Життя у нас хороше. Ми розуміємо один одного з пів слова, та й сварок як таких у нах ніколи не було.
Так, могли посперечатися, але ці суперечки одразу ж вчухали і ми мирилися. Спати ми ніколи не лягали з образою чи недомовками. Я навіть вважав, що у нас ідеальні стосунки.
Єдина проблема, яка справді у нас існує – це відсутність дітей. Стільки років намагаємося завагітніти і все ніяк. Хоча і обстеження проходили. Обоє здорові, лікарі й не знали що порадити. Та й ми почали це сприймати так, наче зараз ще не час. Тому чекали того дня, коли трапиться диво.
Вчора я випадково у сумочці дружини побачив протизаплідні пігулки. В той момент у мене наче земля з-під ніг втекла. Думки лізли в голову і щосекунди все гірші і гірші. Хоча починати на ніч таку важку розмову я не хотів.
Цілий вечір я мовчав. Марія бачила, що зі мною щось не так. Вона все запитувала що трапилося, можливо у мене якісь негаразди на роботі, чи мене щось болить. А я мовчав, потім відповів, що болить голова. Випив анальгіну і пішов спати.
Вранці я прокинувся від аромату сніданку. Це запах з кухні так і кликав прийти. От тільки їсти мені зовсім не хотілося. Спати довше вже не було сенсу, хоч і вихідний день.
Я пішов у ванну, а тоді на кухню. Марія приготувала мої улюблені сирники з маминим повидлом. Я випив кави і таки почав розмову.
– Люба, ти мені нічого розповісти не хочеш?
– Ні, а що трапилося? Як твоя голова?
– Як моя голова? – крикнув я. – Вона мене болить ще від вчора. Я й заснути не міг цілу ніч. Просто лежав із закритими очима.
– То може скажеш, що трапилося? – ніжно продовжила Марія, простягнувши мені сирників.
– Як що трапилося? Чому ти п’єш протизаплідні таблетки? Я думав, що ти хочеш дітей так само сильно, як і я. А ти… Ех…
– Коханий, ну ти смішний! – сказала Марія і почала сміятися.
Мені в той момент було далеко не до сміху. Я розумів, що наш шлюб тріщить по швах. Хоча втрачати кохану жінку я і зовсім не хотів. Мій погляд був сповнений і злості і болю одночасно і дружина це помітила.
– Я хочу дітей так само сильно, як і ти. А ці ліки я вживаю вже два місяці. Лікар мені сказав, що потрібно їх прийняти протяг трьох місяців, а потім відмінити. Таким чином ми збільшимо шанси на вагітність. А ти, дурненький, подумав, що я просто не хочу дітей від тебе?! Ну ти і смішний.
– То чому ти мені цього не сказала? Чому я живу в брехні? – продовжив я.
– Так ти ж в цьому розумієшся так само як і я – тобто ніяк.
Я ображений встав із-за столу і пішов до спальні. Зачинився там і почав шукати інформацію в інтернеті чи справді це так. Чи не обманює мене дружина.
На мій великий подив, на багатьох сторінках таки писало, що це правда. Я читав і читав. Потім думав і аналізував. І врешті наважився вийти з кімнати.
На кухні я побачив свою кохану дружину, яка сиділа над холодними сирниками і плакала. Вона ж хотіла як краще, а я як завжди все зіпсував.
Я попросив вибачення. Марія мене обійняла. Ми обмінялися словами кохання і почали їсти вже холодні сирники.