Від моєї бабусі мені дісталась квартира на кінці міста: без ремонту, без техніки й меблів! Родичі були не проти, але коли ми привели її до ладу — почали вuмaгати своєї долі з квартири. Бо це ж була квартира їхньої матері!

Мене звати Вікторія. Ми з чоловіком вже 4 роки як одружені й нарешті почали жити нормальним сімейним життям у своїй квартирі, яку отримали від моєї бабусі у спадок. Моєї матері не стало вже давно, й бабуся фактично замінила її. Все життя я була біля неї, та й працювала недалеко. Коли вийшла заміж, то переїхала в орендовану квартиру поблизу, аби мати змогу за нею доглядати.

Ще за життя вона домовилась зі своїми дітьми, моєю тіткою Катериною й дядьком Степаном, що квартира дістанеться мені! Вони були не проти, бо квартира, чесно кажучи, не надто розкішна. Бабуся жила у скромній хатині, у якій ремонт проводився ще за часів покійного дідуся — це 25 років тому.

Ми переїхали, зробили ремонт, купили техніку й меблі, й вже 2 роки жили й поживали в нашій власності спокійно. Однак вже скоро родичі заявили про свої права на квартиру й вимагали своєї частини від власності. Запросили з держорганів чиновника, щоб він оцінив вартість квартири. А нічого, що вона після ремонту й зараз коштує дорожче?

Родичі думали нажитись на мені, але на їхній превеликий жаль — помилились! Мій чоловік, бухгалтер, знав, що таке зберігати всі чеки й фіксувати кожну покупку. Я пам’ятаю, як на нього злилась через ці заморочки, а тепер ладна майже розцілувати. Та й бабусині слова ми задокументували при свідках. До суду справа не дійшла, бо вони позиватись не хотіли: зрозуміли, що платити судові витрати доведеться. Пішли з мого двору з втертим носом. Я навіть перестала з ними спілкуватись.