Маленькій Дарусі було всього два роки, коли її батьки прийняли рішення розлучитися, тоді вона й почала жити з бабусею та дідусем, бо мама багато працювала та ще навчалась і не мала достатньо часу, щоб виділити його для доньки. Бабуся з дідусем теж не завжди мали час сидіти з внучкою, тому інколи допомогти долучалась сестра, або й тітка. Як казала її мама: «зі світу по нитці».
Спочатку батько Дарусі забирав її раз на місяць, а потім зовсім збайдужів до неї та лише інколи висилав гроші.
Дарусі уже було 3,5 роки, як вона почула від дідуся з бабусею, що зараз має прийти Богдан. Вона знала, що так звуть її татуся і була переконана, що це він йде до неї з гостинцями, а як виглядає її тато, вона вже майже не пам’ятала. Але була переконана, що іншого Богдана не існує, так уже хотілось малому дівчаті мати власну сім’ю. Про своє відкриття вона вирішила нікому не розказувати, бо ж раптом вони мали її сюрприз зробити, а вона б все зіпсувала?
Насправді, Богдан – це наречений меншої сестри її мами та сьогодні він мав прийти знайомитися з її родиною. Тому, коли відчинилися двері й увійшов наречений Богдан, то Даруся кинулася до нього в обійми з криками: «Тату, нарешті ти прийшов! Я тебе так довго чекала!».
Було видно по вигляду, що на мить він здивувався, але вже у наступну розсміявся й міцно обійняв «донечку». Весь вечір вона від нього не відходила й наступні роки любила його, як власного батька, хоч вже й знала правду.
Богдан відповідав її тією ж монетою і швидко прив’язався до дівчинки. Хоча й мав двох дітей, двоюрідних братів Дарусі, та називав її своєю старшою донечкою. Допомагав її чим міг, поради давав, навіть на випускному танцював з нею й плакав на весіллі так, ніби рідну кровинку віддає.
