Відправили у 8 років у дитячий будинок, бо був “незручним”, а коли став багачем, то почали ніжно називати «синочком»!

Прийняли рішення віддати маленького Славіка у дитячий будинок не було легким для батьків, але вони розуміли, що не потягнуть самі двох дітей фінансово. Ось і прийнялось рішення меншого сина залишити, а старшого віддати. Як-не-як, він уже пізнав батьківську любов, а молодший – ні.

– Ми тебе заберемо, обіцяю, але тоді, коли з’являться гроші, тому поки перечекай там. Будь хорошим хлопчиком – сказала йому мама наостанок й поцілувала у лобик.

Перші два роки рідні приїжджали часто, привозили смаколики, або й на вихідні забирали додому, та коли хлопчику виповнилося 10 років, то рідні почали з’являтися декілька разів на рік, а потім він взагалі їх більше не бачив, тоді він й зрозумів, що у цьому світі він може покладатися тільки на себе.

Він був розумним, тому й почав вкладати всі сили у себе. Спорт, читання корисних книг, нові знайомства та зосереджене навчання. Він не втрачав жодного шансу, що підкидала йому доля й у свої 18 років вступив в дин з найпрестижніших університетів України. Всі вчителі вихваляли юного Славіка за те, що він такий старанний та добрий, тому й не дивно, що наприкінці 4 курсу його запросили на проходження стажування в елітну фірму.

Керівник з першого дня переконався, що залишить цього хлопця у своїй команді й вже через кілька років Славік зайняв його місце. Тут і починається розгортання основних подій.

Про батьків він не згадував. Постарався забути про них, як і колись вони про нього та присвятив весь свій вільний час собі. Але батьки вирішили, що настав час і їм з’явитися у його житті.

Вони знайшли його, завдяки викладачам з дитячого будинку, які підтримували зв’язок з хлопцем. Вони просили у нього пробачення та допомоги, бо як виявилось його молодший брат зв’язався з поганою компанією, повантажив всю сім’ю у борги та втік. А їх вже майже з дому виганяють, бо вони не мають чим віддавати.

То й прийшли вони до старшого сина просити допомоги, а потім вони знову стануть сім’ю, як у ті добрі часи, коли йому ще не наступило 8 років. Але вони вже помінялися місцями. Замість плаксивої дитини, що хотіла додому, стояли батьки, що плакали й хотіли грошей, а замість батьків, яким начхати на його почуття, стояв безжалісний Славко.

Ні, він не став їх проганяти, спокійно дав їм грошей, щоб ті погасили свої борги й попросив більше не повертатися у його життя.

Всі його мрії про маленького хлопчика з меншим братом та щасливою родиною загинули там у дитячому будинку, коли він святкував вперше своє день народження на самоті.