Вона ледь не кожен день мені говорила, що начебто пограється він мною, як іграшкою й кине напризволяще. Мені було неприємно чути таке від рідної матері.

Тільки-но, як я збиралася йти гуляти, мати одразу шукала мені багато не зроблених справ у домі. А я й не відмовлялася від них. Все робила, що скаже матір.

Наступили вихідні. Я вирішила піти погуляти зі своїм хлопцем – Романом.

Одягнулася та причепурилася, як годиться. Забігла до мами на кухню, щоб сказати, що я йду:

– Матусю, я вже біжу! Люблю тебе!

Матір провела мене своїм поглядом з ніг до голови та мовила:

– А куди це ми зібралися? Ще й така нарядна? А зі мною на кухні не хочеш побути? Вечерю, наприклад зготувати! У твоїй голові одні гульки!

– В якому сенсі? Я ж все, що треба тобі допомагаю, ніколи не відмовляю. Але я повинна приділятися час і для хлопця.

– Ой дочко, не трави мені душу своїм Романом! Тобі лише сімнадцять років! Про які гуляння з хлопцем може йти мова?! У вас молодих один вітер в голові, а потім батьки розв’язують ваші проблеми!

– Мамо, це ти мені кажеш про гуляння?! Ти ж сама народила у вісімнадцять! Я впевнена, що Роман мені щиро кохає, а я його. І ми скоро одружимося! От побачиш, ніхто не стане нам на заваді!

– Та хто тебе захоче заміж брати, не вигадуй! Чує моє серце, що принесеш ти на мої плечі дитину ще від того Романа! Після того я тебе навіть на поріг хати не пущу! Якщо не хочеш зіпсувати собі життя, то сиди вдома! А якщо вже і йдеш, то не приходь більше!

Я не могла зрозуміти, чому мати так негативно ставилася до мого хлопця. Звідки така недовіра?
Вона ледь не кожен день мені говорила, що начебто пограється він мною, як іграшкою й кине напризволяще. Мені було неприємно чути таке від рідної матері.

Але я таки пішла на зустріч. Думала, що піду погуляти на декілька годин. Але з того моменту пройшло вже п’ять років. Якось до мене зателефонував мати:

– Привіт, донечко! А чому це ти не приїжджаєш до мене з онучкою? Я вже всю домашню роботу зробила, чекаю на вас, та бачу, що ви й не плануєте приїжджати. Це така твоя вдячність за те, що я тебе виростила?!

– Привіт, мамо! Я тобі звісно вдячна за життя. Але я добре пам’ятаю твої слова в той день, коли йшла гуляти з Романом. Тому навіть не смію переступати поріг твого дому!