Він каже, що не може зі мною одружитися, тому що його мама проти, бо я не католичка. А те що, ми живемо вже понад десять років й маємо сина, для нього не важливо

Вже понад десять років ми з Олегом живемо, як то кажуть, цивільним шлюбом. Шість років тому в нас народився син. Ми навіть разом купили квартиру, хоч моя мама й відмовляла мене, поки я не матиму гарантії, що він завтра не піде від мене просто так. Квартиру записали на нашого сина, щоб нікому не було образливо. Й все, здавалося б, добре. Олег не n’є, так інколи може на свято пригубити чарочку к0ньяку або якийсь к0ктейль, ніколи не курuв, має гарну роботу, а головне – дуже любить мене та сина. Але є одне важливе “але”. Ми й досі не в офіційному шлюбі, й вся справа в його мамі.

Вона ніяк не може змиритися з тим, що я не католичка. В першу нашу зустріч вона одразу почала вороже до мене ставитися, коли я їй сказала, що мене хрестили в православній церкві. Наче в цьому вина я. Мені тоді ще навіть й одного року не було. Після того Олег зізнався, що його мама проти того, щоб він зі мною зустрічався. Однак ми продовжили стосунки. Зрештою, мені ж жити з ним, а не з його мамою та її упередженим ставленням.

За кілька років ми бачилися з нею кілька разів. Я також була не в захваті від наших взаємин. А тому, щоб зайвий раз не псувати собі настрій, просто припинила шукати з нею якихось спільних тем. Не подобаюсь, то й нехай.

Так прожили ми перші декілька років. Я народила сина, а Олег все ще відмовлявся одружуватися. Мама була проти. Вона взагалі не захотіла мене пускати на поріг, коли дізналася, що я не вірю у Бога та не збираюся хрестити дитину. Сказала, що хай син сам вирішує, коли виросте. Більше ми з нею не бачилися. В її з Олегом розмовах через телефон я стала «Ось та».

Але хай там вона стара жінка, яку виховали в сліпому поклонінні церкві та тому подібних забобонах. Але ж Олег нормальна людина. Невже він не розуміє, що для мене важливо знати, що він мій чоловік. Зрештою, наплювати на той штамп у паспорті. Але ж наш син бачить, що таке спільне проживання цілком нормальне. А він каже, що не хоче засмучувати свою маму. Кохання та довіра один одному, звісно ж, справа гарна, але мені хочеться бути впевненою, що завтра він не покине мене з сином саму. Скільки таких випадків показують по телевізору та чути від знайомих, коли чоловік, який жив з дружиною десятиліттями, знаходить собі коханку.

Цієї зими ми неодмінно візьмемо з ним шлюб. Хай як хоче, але він повинен це зробити. А його мама може скільки завгодно ображатися. Ми не будемо витанцьовувати під її сопілку.

Оцініть статтю
ZigZag
Він каже, що не може зі мною одружитися, тому що його мама проти, бо я не католичка. А те що, ми живемо вже понад десять років й маємо сина, для нього не важливо