**Щоденниковий запис**
Я завжди вірила, що справжні почуття можуть подолати будь-які перешкоди. Навіть коли в серці лишаються шрами, десь глибоко живе надія. Тому, коли через два роки після розставання мені написав Максим — моя минула любов, — щось всередині зворухнулося. Суміш тривоги, ностальгії та несміливої віри заповнила простір навколо.
Ми розійшлися болісно. Були образи, слова, сказані на бігу, гіркі докори. Я довго відновлювала себе, навчалася жити знову. Навіть зустрічалася з іншим, але… Максим лишався в душі, як незагоєна рана. І коли він запропонував зустрітись просто поговорити — я погодилась. Наївна.
Ми сіли в затишній кав’ярні біля Софійської площі. Він увійшов, і серце різко стиснулося. Все в ньому було таким знайомим: та сама усмішка, легка щетина, теплий погляд. Він обійняв мене, і на мить здалося, що час повернувся назад.
Говорили довго. Спочатку про звичайні речі: роботу, зміни, плани. Його голос був тихим, ніжним — немов він дійсно хотів знати, як я жила без нього. А я, дурна, танула. Почала вірити, що ще не все втрачено.
А потім… щось пішло не так.
Він відкинувся на спинку крісла, погляд став холодним.
— Оксано… мушу сказати тобі правду, — прошепотів він. — Це мене гризе, але ти маєш знати.
— Що сталося? — мені стало моторошно.
— Я прийшов сюди не тому, що сумую. Це все… не тільки для тебе.
Серце впало десь у прірву.
— Для кого ж тоді?
Він замовк, потім видихнув:
— Я використовую тебе. Щоб нашкодити твоїй сестрі. Наталі.
Світ захитався.
— Що?!
— Вона зрадила мене, — голос його став твердим. — Грала зі мною, сміялась за спиною. А тепер… тепер я граю з нею. Ти — лише інструмент.
Я не могла повірити. Моя сестра — єдина людина, якій я довіряла без меж… Вона таке? А ці його слова, погляди… все було брехнею?
— Чому?
— Щоб вона відчула той самий біль.
Сльози спалахнули в очах.
— Ти зіграв з моїми почуттями. Я дуже сподівалась…
Він відвернувся:
— Вибач. Але мені теж було боляче.
Я схопила сумку та вийшла. Вулиця була холодною, але мені було все одно. Лише одне питання гризло серце:
«Як я могла бути такою сліпою?»
Більше ніколи не дозволю себе використовувати. Ні для чого. Навіть якщо доведеться зрізати з життя і його, і її — так і буде. Бо брехня — це зрада. А я обираю правду. Навіть коли вона ріже по живому.
