Він різко кинувся до мене й обняв. Ось так нас й застав мій чоловік. Ми обоє стояли обійнявшись та плakaли

Нещодавно я з чоловіком переїхала до нової квартири. В перший день нашого заїзду у двері хтось тихенько постукав. В коридорі стояв хлопчик років десяти та перелякано дивився на мене. Запинаючись він почав питати, чи не потрібна мені якась допомога. Зa невелику суму він може помити підлогу або ж перенести щось важке.

Я уважно подивилася на хлопчину й помітила, що на ньому одягнений доволі старий светр, який хоч був чистий, було видно, що носять його вже давно. В той момент я згадала, що після переїзду залишилося багато пустих коробок, які потрібно було викинути на смітник. Ось й вирішила, що він якраз допоможе мені їх викинути. Хлопець швидко впорався із завданням та повернувся знову. Я дала йому двісті гривень. Він було хотів відмовитись, мовляв, що це дуже багато, але я стояла на тому, щоб він взяв свої чесно зароблені.

Через декілька днів від сусідів я дізналася, що хлопчик живе у нашому під’їзді разом з дідусем. Батьків та інших родичів в нього немає. Дідусь, який раніше постійно гуляв у дворі, зараз перестав виходити, казали що він дуже сильно захворів. Саме тому хлопчик й ходить по сусідах та просить якоїсь роботи, щоб заробити на ліки, адже хтось з дітей йому сказав, що коли дідуся не стане, то його заберуть до дитячого будинку.

Мені стало дуже шкода хлопчину. В наступний раз, коли він прийшов я почала в нього запитувати про дідуся. Хлопчик одразу засоромився та опустив очі, він не хотів розповідати та жалітися. Врешті-решт я його вмовила. Він розповів, що боїться, що дідусь помре, й тоді він залишиться сам. Мене дуже розчулила ця історія. Я запитала, які ліки необхідні його дідусеві. Хлопчик недовірливо подивився на мене, але все ж таки збігав додому та приніс рецепти від лікаря. Я їх сфотографувала й сказали, щоб він прийшов до мене пізніше. Ліки й справді виявилися дуже дорогими. Навіть не знаю, як дідусь на свою пенсію міг дозволити собі такі препарати.

Ми з чоловіком були доволі заможними. Чоловік працював директором фірми, а я мала власний салон краси, тому без проблем змогла купити все необхідне. Коли хлопчик прийшов я віддала йому пакет з ліками. В нього просто набігли сльози на очі. Він різко кинувся до мене й обняв. Ось так нас й застав мій чоловік. Ми обоє стояли обійнявшись та плакали.

Після цього випадку хлопчик часто приходив до мене та допомагав з домашніми справами й повністю відмовлявся брати гроші. Ми з ним почали товаришувати. Через декілька місяців його дідусь повністю одужав й особистому прийшов до нас подякувати. З того моменту ми стали дружити родинами.