Він 3бpeхав, що неoдружений! І цій людині я віддала свою Heзaйманicть! Як так можна чuнити з нами, дівчатами?

Коли я познайомилась з Олексієм, мені було 17 років. Я щойно вступила до вишу, а він був асистентом декана. На той час йому було 25 років. Якось на студентському концерті розговорились й почали просто спілкуватись доволі довго. Потім наше спілкування перетворилось в прогулянки. Ну для мене вони були романтичні, навіть тих 30 хвилин, за які він мене проводжав до гуртожитку.

Вже через 3 місяці ми почали зустрічатись. Він був милим і чуйним. Почав допомагати мені з першою сесією, яка мимоволі наближалась все ближче і ближче. Після я поїхала додому на короткі канікули: відсвяткувала Новий Рік, Різдво й мій 18-тий день народження в колі рідних. Олексій мені писав щонайменше 2 рази в день. Наші переписування потроху ставали все більш інтимними. Подруги мене запевняють, щоб я не поспішала, бо не знаю ні його родину, ні оточення. Мені відомо лише одне — він закінчив аспірантуру в університеті й підпрацьовує асистентом! І де був мій розум тоді?

Після мого приїзду до університету ми відсвяткували окремо мій день народження, де все і трапилось. Ніч була казкова. Ми продовжували наші стосунки, і я була щаслива, поки не дізналась, що він одружений і має вагітну дружину, його колишню однокласницю. Коли мені викладач з нашої кафедри сказав про це, я зомліла. Підійшла до нього й спитала: “Ти що одружений? Як це ти мені не сказав!”

У відповідь почула: “Ти й не питала!”

Я вибігла у сльозах. Дякую подругам, які були зі мною й підтримали мене. Я навіть почала ненавидіти цих чоловіків. От що в них в голові. Навіщо так чинити?