Вітчим був ж0pcт0кою людиною, від його рук зarинула мама, а мене він вигнав з квартири

Ми з мамою та татом жили дружно, у нас була своя квартира, невелика, але затишна, батько часто брав мене з собою на рибалку, а вдома на нас чекала мама, яка вже наготувала багато смачної їжі. В нашому домі завжди панували порядок та комфорт, але один день змінив все…

Зранку тато поїхав на роботу, мама, як завжди, провела його зі словами: “Удачі”, і він сів за кермо свого автомобіля. Через годину нам зателефонували з лікарні, просили, щоб мама негайно прийшла — батько потрапив в аварію, знаходиться в реанімації, його стан важкий. На той час мені було сім років, я вже все розумів і по дорозі до медичного закладу плакав разом з мамою. В коридорі лікарні нас зустрів головний лікар, який повідомив невтішні новини — батька не вдалося врятувати.

Матуся плакала днями й ночами, вона взяла відпустку на декілька тижнів, щоб прийти до себе. Ми поховали тата поруч з його батьками, того дня я втратив частинку душі…

Наше з мамою життя повністю змінилося, тепер вона працювала більше, а я на деякий час впав у депресію. Через два роки мама зустріла дядька Петра, він нещодавно перебрався у наше місто та влаштувався електриком на фірмі, де працювала мама. Спочатку вони добре товаришували, а потім матуся повідомила мені, що дядько Петро буде жити з нами. Я не був радий такій новині, але мамине щастя було для мене в пріоритеті. Перші місяці дядько відносився до мене добре, я навіть полюбив його і радів, що мама посміхається. Потім його звільнили з роботи (причину він не казав), Петро спочатку намагався шукати інше заняття, але пізніше опустив руки й мама годувала всю сім’ю.

Одного дня я повернувся зі школи та почув незнайомі голоси на кухні, там сидів дядько Петро та ще двоє чоловіків, вони розпивали спиртне. Мій вітчим добряче напився, і тоді я побачив його з іншого боку — він кричав та звинувачував маму в тому, що вона не приготувала нічого їсти, а його друзі тільки сміялися. Добре, що мама не чула, як він про неї каже друзям. На мене ніхто не звертав уваги, а я пішов у свою кімнату і став очікувати, поки мама повернеться з роботи.
Матуся також вперше побачила Петра п’яним, вона намагалася випровадити його товаришів з дому, але він став на неї кричати, а потім вдарив маму по обличчі. Тієї ночі ми майже не спали, бо з кухні доносилися п’яні голоси, мама плакала у своїй кімнаті, а я у своїй…

Після того випадку ми щодня жили у страху, я не знаю чому матуся терпіла чоловіка-алкоголіка, можливо, вона просто боялася його. Вперше синці на руках мами я побачив, коли вона готувала вечерю, я спитав чому вона терпить таке відношення, а мама тільки заплакала і пригорнула мене до себе. Так ми прожили ще півроку, іноді дядько Петро не пив, тоді все було нормально, але довго тримати себе в руках він не міг.
Я часто став іти з дому до сусідки Марії, вона була тіткою мами й дуже мене любила, а я її. Тітка Маша заспокоювала мене і казала, що Бог покарає Петра за його вчинки.
Якось я прокинувся посеред ночі від того, що біля мого ліжка стяв вітчим, він був п’яним та злим:
“Де твоя матір, чому я не можу її знайти?”

Я не встиг нічого відповісти, як він почав лупцювати мене, декілька ударів було достатньо, щоб я відключився. Розбудила мене заплакана мама, вона відразу відправила мене до тітки Марії, а сама вирішила остаточно розставити крапки над “І” з Петром. Я передчував погане, але тітка мене заспокоювала і ми стали чекати на дзвінок мами. Зранку Марія пішла у нашу квартиру, потім я почув звук сирен швидкої — маму зі струсом мозку та переломами забрали в лікарню.

Я зрозумів, що це Петро зробив і сам пішов додому, щоб вигнати його, але він тільки єхидно посміхався і викинув мене з квартири зі словами: “Ти тут ніхто, іди до мамки своєї, тут живу я!”

Сльози капали з моїх очей, а тітка Маша запропонувала поїхати в лікарню до мами. Того дня я згадав про смерть тата, бо обстановка була та сама, я передчував погане. Лікар нам сказав, що мама померла, і вони вже викликали поліцію, щоб ті забрали її убивцю — вітчима Петра.

Мені не було і дванадцяти років, а я вже залишився сиротою. Коли Петра посадили у в’язницю ми раділи, у нашій з мамою квартирі я не хотів залишатися, тому ми почали здавати її в оренду. Тітка Марія взяла опіку наді мною, вона мене виховала і відправила вчитися на юриста. Тепер мені 30, у мене двоє прекрасних дітей, і красуня-дружина, тітка Марія вже старенька, ми забрали її до себе жити. Ця жінка не залишила мене самого, виховала і поставила на ноги, я буду їй вдячний до кінця своїх днів.