Вона дивилась на його фото і не могла повірити, що він, Андрій, все так швидко забув, не написав їй ні одного листа, жодного разу не навідався у село, навіть людьми їй «привіт» не передав

На дворі стояв морозний 1955 рік. Молода жінка вклала двох дітей спати та почала збирати речі. Вона вирішила, що більше жити у незнанні не може. Чоловік ще 5 років тому відправився на заробітки у місто і після того ніяк не давав про себе знати, жодного листа та відвідин. Діти почали забувати, як виглядає їхній тато, далі тягнути не було сенсу. Рішення прийшло миттєво.

Зранку вона одягнула дітей, зібрала їх та відправилась з ними у місто на пошук чоловіка. Пощастило, що сусід їхав, то підвіз їх, а так би довелось долати великий шлях пішим кроком.

Жінка відразу відправилась на завод, де повинен був працювати її чоловік У списках його знайшли, на зміні його сьогодні не було, тому, щоб жінка з дітьми його не чекали, їм видали адресу його проживання у селі неподалік. Туди часто їздили автобус. Тому і вони опинилися там швидко.

Вона їхала і думала, чому ж він не повертається додому, чому ж не хоче побачити, як виросли діти, чому не хоче написати їй листа…

У селі вона відправилась у магазин, щоб запитати, де та вулиця й будинок. Продавчиня здивувалась, коли дізналась, куди йде жінка, але запитувати нічого не стала, просто направила її. Знайти вулицю було легко, але от дійти до будинку важко… Жінку переслідували злі погляди сусідів, вони шепталися між собою, тому жінка, яка побачила бабусю, вирішила підійти до неї й запитати. Вона вже здогадувалась, що сталось, але вірити у це не хотілось.

– Бабцю, підкажіть, будь ласка, у вас тут сусід Андрій, то він як поживає?

– Добре поживає, он син його по дворі бігає. Андрій на завод ходить, а на вихідних дружині допомагає город тримати та худобу. Дружина Одарка у нього добра, а красуня така, що очі сліпить! Ти до них у гості? То йди швидше, поки всі на город не відправилися, бо й не застанеш до самого вечора!

Жінка міцніше притягнула до себе синів, подякувала бабці й розвернулась йти назад на автобусну зупинку.

Вона дивилась на його фото і не могла повірити, що він, Андрій, все так швидко забув, не написав їй ні одного листа, жодного разу не навідався у село, навіть людьми їй «привіт» не передав… Коли дітки підросли, то мама розповіла їм правду, щиру. Батька вони шукати не хотіли, не визнавали його більше, а з братом вони вирішили таки познайомитися. Швидко його знайшли, як і їхня мама колись знайшла блудного тата…