Вона не могла стримати сль0зи. Сини таки не приїхали

У школі у нас була чудова традиція, яку започаткували дуже давно. На кожен ювілей іменинник виходив на сцену з найближчими людьми, й всі школярі та вчителі бажали їм всього найкращого та дарували свої подарунки. У свої 50 років я хотіла, щоб поруч зі мною на тій сцені стояло троє синів.

На сцену я виходила у повній самоті. Ледь стримувала сльози, щоб не заплакати перед учнями, які хотіли краще один одного привітати улюблену вчительку. Коли колеги почали запитувати у мене, де ж сини, то я швиденько знайшла їм виправдання і перемкнула увагу всіх на смачний торт. Доки ніхто не бачив, у туалеті я випила валер’янки та ковтала разом з нею свої сльози. А після цього повернулася на святкування зі щасливою посмішкою.

Додому мене провело два моїх улюблених учні, які допомагали нести квіти та подарунки. У той день я відкривала двері довше звичайного і на хвилинку затрималась біля входу, думала, що почую чийсь рідний голос, але цього не сталось. Зі мною давно не траплялось див, даремно тільки надіялась.

Через годину я вже спала, як вбuта, швидко подіяло заспокійливе. Я й не почула, як у двері хтось почав стукати, прокинулась лише від голосного стукоту у вікно. Поглянула, а там менший син з величезним букетом квітів та подарунковою коробкою. Швиденько відкрила двері й кинулась його обіймати, не могла припинити плакати від тієї радості, що раптово до мене прийшла.

Вияснилось, що він дуже хотів встигнути на привітання до школи, любив їх сильно, але рейс затримали на дві години, й він не встиг. Через декілька хвилин з’явився і старший син з дружиною та онучкою, приїхали на своєму авто, яке, як вияснилось, сьогодні купували, тому трохи й запізнилися. Під вечір прийшов середній син з дружиною та онуком, теж вибачалися за запізнення й пояснювали, що сьогодні у Матвійка був важливий бій, то вони там були. Він у нас боксом займається.

Довго я слухала того дня привітання та хороші слова. Їх вистачить мені ще не на один рік. А головна мудрість, яку я засвоїла, — це те, що потрібно приймати своїх дітей такими, якими вони є, у них уже у кожного своє життя, тому потрібно призвичаїтися і жити без докорів та образ.