Вона рано вийшла заміж, але рано розлучилася. У 36 років у неї вже був син дев’ятикласник

Вона рано вийшла заміж, але рано розлучилася. У 36 років у неї вже був син дев’ятикласник
Доля у Тані склалася не проста. Це тільки з боку все, здається, легко і просто, так би мовити: «Чужу біду руками розведу». Ось тільки самому собі допомогти складно. Але Таня не здавалася, не стала шукати розраду в алкоголі й гуляти, хоча була ще молода і подобалася чоловікам.

Вона рано вийшла заміж, але рано розлучилася. У 36 років у неї вже був син дев’ятикласник. Тетяна працювала на державнім підприємстві бухгалтером. Зарплата в таких закладах не велика, але зате роботи багато, голову ніколи підняти. Та й сина потрібно було виховувати й матеріально забезпечувати, а часу на нього часто не вистачало. Важко без підтримки. У школі хлопчик навчався погано, тобто до 7 класу у нього були хороші оцінки, а потім якось з’їхав, перестав і вчитися, і викладачів слухати. Таню часто викликали в школу.

При цьому кожен педагог вважав своїм обов’язком повчити її, розповісти, як потрібно жити. Ніхто не бажав вдаватися в чужі проблеми. Таня не виправдовувалася, приходила додому зла і лаяла сина. Син мовчав, він слухав похмуро, опустивши голову.

У той день вона прийшла додому, як завжди втомлена, подивилася по сторонах, в кімнаті було, як завжди, не прибрано.

«Треба ж, знову не прибрав, а я ж сказала», – подумала Тетяна. Потім помітила, що на столі немає дорогої вази. Це був подарунок на весілля. Ваза коштувала дорого і була єдиною цінною річчю у квартирі. У жінки пронеслися в голові найстрашніші думки. “Виніс. Продав. Бачила його в сумнівній компанії. Невже прогледіла. Син-наркоман”. Одна думка була сумніше іншої.

Вона розплакалася. Від безсилля. І Діми по цей час не було вдома, це означало, що він в компанії, в тій самій, в якій нічого хорошого не чекай. Потім Таня почала картати себе. «Правильно, сину вдома давно спокійного життя немає. Я постійно його лаю, дорікаю. Буджу окриком і зустрічаю так само». Вона повільно встала і почала прибирати у квартирі, коли справа дійшла до холодильника, Таня виявила за ним пакет, а в пакеті уламки. Вона зрозуміла. Хлопчик розбив вазу і просто побоявся, що мама буде сварити, тому і не приходив додому. Таня знову розплакалася, але в цей раз вже інакше. Це були сльози радості. «Значить просто розбив. Чи не наркоман. Ось дурний, боїться, що буду лаятися».

І тут її як струмом пробило. «Ні, він не дурний. Що, якби він не сховав вазу. Звичайно, вона б його лаяла, сильно, щоб скинути в цьому крику на хлопчика всі печалі й всю образу на своє життя». Було вже майже 12 ночі, коли Діма постукав у двері. Таня вийшла його зустрічати: «Синку, де ти так довго був? Замерз зовсім». Вона взяла його руки й почала гріти у своїх. Хлопчик дивився на матір з недовірою. Потім мама запросила його в кімнату, де була готова вечеря, але син не доторкнувся до страви, хоча там була його улюблена смажена картопля.

Він опустив очі й сказав: «Мама, я вазу розбив». Напевно, Діма думав, що від маминої доброти після такої звістки не залишиться і сліду, але вона відповіла спокійно: «Синку, я знаю. Нічого страшного, все колись розбивається». А потім попросила прощення за те, що постійно його лає. «Ти прости мене, мені так важко, дуже втомлююся на роботі. Бачиш, і зараз принесла свою втому». Вона показала жестом на пакет з документами. «Я ж все розумію. Бачу, що ти одягнений не так, як твої однокласники. Але, прости, не можу дати тобі більшого». На наступний ранок хлопчик встав сам, мамі не довелося його будити. А Таня вирішила, що не буде більше запитувати його про школу. Нехай вчитися, як може. Вона навіть не заглядала в щоденник. А потім, через деякий час, коли все-таки вирішила перевірити, то побачила, що двійок і зауважень немає.

Її більше не викликали в школу. Таня стала добрішою й уважніше ставилася до сина. Він теж змінився. А після дев’ятого класу сказав, що піде в десятий. А потім хоче вступити на обрану спеціальність і постарається виправити оцінки. Це була приємна новина. Значить йому не все одно, яке у нього буде майбутнє. Одного разу Тетяна, як і завжди, робила роботу, яку взяла на дім. А син підійшов і запропонував їй допомогти. Вони разом працювали понад дві годин. Втомилися, а потім мама відчула, як хлопчик поклав їй голову на плече. Так було раніше, коли він був зовсім маленьким і втомлювався. У Тані в горлі завмерли сльози. Вона зрозуміла, що повернула сина, і тепер у них все буде добре — вони разом. Ось так буває в житті. Таких матерів, як героїня історії, в нашій країні досить багато.

Вони працюють навіть не на одній, а на двох роботах, щоб забезпечити дітям все необхідне. Звичайно, втомлюються, звичайно, для особистого життя не залишається часу. Це призводить до скандалів в сім’ї й нерозуміння. Проблеми збільшуються, як снігова куля. Не всім вдається знайти спільну мову з дітьми. А як ви вважаєте, що допомогло мамі й синові зблизитися? Чи легко Тетяні самої займатися вихованням сина і його забезпеченням? Чи є в цій історії її вина?