«Вона в мене нeвдячнa!» – власна мама розпускає про мене nлітки. Тепер сусіди коco на мене дивляться

Якби мені ще років десять тому хтось би сказав, що з моєю мамою у старості буде так важко, то я б засміялася цій людині в обличчя. Вона завжди мені допомагала, підтримувала. Коли в нас з чоловіком народився син, то тільки завдяки її допомозі ми могли поєднувати роботу та виховання. В той час в мене був важливий проєкт. Про те, щоб піти у декретну відпустку, не могло бути й мови. Тому моя мама стала для нас помічницею та нянькою. Для неї це було навіть приємно. Вона давно мріяла про онука.

Але останні кілька місяців я помітила, що вона геть змінилася. Син вже ходить до дитячого садочка, й коли ми інколи приходимо у гості, то мама не приховує свого незадоволення. Раніше вона завжди пригощала онука чаєм, цукерками, якимись тістечками. А зараз навіть води страшно попросити. Після одного з таких прийомів син навіть запитав: «А що бабуся більше мене не любить?». Я й сама не знала, що відповісти на це дитині. Адже ні мені, ні чоловікові було незрозуміло, що сталося.

Потім я почала помічати, що сусіди почали на мене косо дивитися. Кожного разу, коли я приходила до мами, то мені доводилося пройти крізь «шеренгу сорому». Так жартома чоловік назвав два ряди лавок, які стояли біля під’їзду. Там завжди збиралися поважні за віком мешканки й оцінювали кожного, хто проходить повз. Мене наче рентгеном просвітили, коли я пройшла повз них. Навіть не відповіли на моє тихе привітання. А коли я зайшла до під’їзду, то почула собі у спину: “Знову прийшла ця невдячна. Покинула матір саму. А вона бідна, старенька, немає чим заплатити за комунальні навіть». Я була шокована від почутого.

Не потрібно бути детективом, щоб зрозуміти, звідки вони дізналися про комунальні. Так, дійсно ми з чоловіком в останній час не могли допомагати мамі. Син ходить на додаткові заняття перед школою. Це коштує недешево. До того ж ми відкладаємо кошти на власну справу. Тому кілька місяців я не могла допомогти мамі. Я знала, що в неї є заощадження. Вона погодилася, коли ми з нею розмовляли. Але видно не все так просто, як я думала.

У квартирі я почала розмову зі своєю мамою. Вона виглядала наче злодій, якого зловили на гарячому. «Так, жалілася сусідці. А що такого. Неправду сказала? Ось її син допомагає їй. Вона навіть копійки за комунальні не дає. Все він. А я повинна свою пенсію віддавати?». Я не могла повірити у те, що чула від власної мами. Мені взагалі незрозумілими були її мотиви. Вона ж знала, що в нас складно з грошима. Й говорити таке. Видно розмови з сусідкою не пройшли даремно.

Слово за слово й ми почали сваритися. Закінчилося все тим, що рідна мама вигнала мене з квартири. А потім, який сором, ще й почала кричати з балкона, коли я вийшла на вулицю. Всі сусідки це чули. Напевно й досі це головна тема для їхніх пліток. Так соромно не було ще ніколи.

Я розповіла все чоловікові. Він мене заспокоїв, але сказав, що не хоче лізти у цю справу. «Ви потім помиритеся. А я залишуся винним,» – сказав він мені. А я не знаю, як поморитися з мамою. Спробувала першою зателефонувати та перепросити. Я також наговорила їй не дуже приємних слів. Але замість вибачення вона кинула слухавку. Ось як на таке реагувати. Я ледь стрималася, щоб не перетелефонувати й не висловити їй все, що я в той момент думала про неї та її нерозумну поведінку. Доросла жінка, а поводить себе наче мала дитина. Навіть гірше, адже дитину можна втихомирити, а тут ніяк. Ще й всім розповідає, яка я погана, тому що не даю грошей. Мені навіть лячно поїхати до неї. Скільки поглядів та ненависті мене зустріне біля під’їзду.

Тому прошу вашої поради. Як бути мені з мамою? Може хто вже мав щось подібне зі своїми близькими. Буду дуже вдячна.