З Орестом ми почали зустрічатися у 9 класі, а коли нам було по 18, то були змушені одружитися, чекали на народження дитини. Звісно, у такому віці це велика н0ша, тому я взяла академічну відпустку в університеті, а чоловік і зовсім все п0кинув, бо почав працювати відразу на двох роботах, щоб нам життя забезпечити.
Я якось довчилась на заочному, а чоловік тим часом зміг отримати хорошу роботу, завдяки якій нам виділили квартиру, хоч і жилось нам все одно важко.
Згодом у нас народилась ще й донька, і я ледь встигала робити все по дому, виховувати дітей, а потім ще й сідати з підручники, щоб складати екзамени.
Після того як двоє дітей пішли у дитячий садок, я змогла вийти працювати. Згодом ми почали заробляти більше і нарешті змогли дозволити собі не економити кожну копійку. Пам’ятаю, що навіть кілька зазів на річку з’їздили та у зоопарк сходили. А потім все стало ще краще, і ми стали офіційними власниками квартири.
Проте коли старшому синові було 10 років, я знову завагітніла, і чоловік був змушений сам працювати на нас всіх. Звісно, я допомагала йому, як могла, шукала якісь підробітки, продавала іграшки, які сама в’язала, аби мати якісь гроші.
Згодом старший син повідомив, що має одружуватися, йому тоді 20 було, перегороджувати шлях не стали, допомогли чим змогли з організацією весілля, а потім і з покупкою квартири. Самі розуміли, що з батьками жити – це псувати сімейне життя.
На 2 роки менша Оленка, побачивши нашу допомогу старшому синові, почала й собі просити від нас квартиру та машину замість весілля. Ми їй пояснювали, що ми лише допомогли, а не все купили, а вона відповідала: «Та ви мені все брешете, ви його завжди більше любили!».
Ми з чоловіком не витримали та взяли кредит на квартиру для середньої доньки.
Слава Богу, з найменшою було легше. Вона спокійно вчилась, сама вступила в університет й старанно там все робила. Звісно, ми розуміли, що і їй маємо купити квартиру, тому знову повлізали у кредити, аби ніхто нам не сказав, що ми когось любимо більше.
Згодом всі діти розлетілися у самостійне життя, а ми з чоловіком раптово виявили свою старість. Почалось все з хвороби Ореста, і я мусила піти з роботи на рік, щоб доглядати його. На щастя, потім йому стало краще, і зараз я працюю, одна забезпечую нашу сім’ю, а діти ні разу не поцікавилися здоров’ям батька та моїм становищем.
Син говорив, що у нього багато роботи і йому не до нас, а дві доньки кричали, що у них своїх турбот у сім’ї вистачає…
