Дмитро зазвичай ходив з дружиною Мар’яною вздовж парку прогулюватися щовечора. Того дня була тепла погода, але ішов невеличкий дощ. Та молоде подружжя вирішило все ж таки прогулятися після виснажливої роботи. Так і час разом можна провести, і поспілкуватися, бо вдається це рідко в останні дні.
Проходили поблизу фонтана, як почули чийсь жалібний плач. Підійшли ближче… На камінні сиділа маленька дівчинка років п’яти. Вона опустила голову, плакала і шепотіла:
– Я не хочу в інтернат… Я не хочу туди.. Не хочу…
– Дівчинко, крихітко, що сталося? – запитала Мар’яна.
– Якщо мама не кине пити, мене заберуть в дитячий будинок. А мама знову пила.
– Все буде добре, дитинко! Повір!
Та дитина перелякано озирнулася і побігла тротуаром вниз парку.
Наступного разу Дмитро з Мар’яною знову пішли гуляти. У парку вони зустріли знайому дівчинку. Пригостили яблуком, запитали:
– Як ти? Чому втекла вчора? Чи все гаразд у тебе?
– Я пам’ятаю вас, – відповіла дівчинка, – я – Аліна.
– Приємно дуже. А я тітка Мар’яна, а це дядько Дмитро. Ти знову тут сидиш?
– Я маму чекаю. Вона вчора пішла он туди і ще досі не повернулася, – відповіла дівчинка, швидко надкушуючи яблуко.
– Як же так? Вже доба пройшла. Ти ж не їла нічого? Ходімо ми погодуємо тебе.
Дівчинка спочатку йти не хотіла. Боялась дуже, що мама повернеться і не застане її. Та почуття голоду було сильним, і вона попрямувала за Дмитром та Мар’яною до магазину.
Їй купили все, що вона просила. Та було дивним, що дитина хотіла, щоб їй купили зовсім звичайні речі.
Вони сиділи і дивилися, як голодне дівча пожадливо їсть бутерброд. У Мар’яни на очах забриніли сльози. А в Дмитра серце стискалося в грудях від жалю.
Аліна розповіла, що мама її виховує сама. Вона хороша, але п’є часто і тоді стає злою, кричить. Декілька разів і била Аліну. До мами часто приходять незнайомі дяді. А нещодавно приїжджала тітка з органів опіки. Вона попередила маму, що заберуть дівчинку в інтернат.
А ще Аліна допомагає жіночці, що працює у парку двірником. За те тітка Галина її підгодовує. Дівчинці було всього шість років, але в її словах відчувалася поміркованість і мудрість.
Через деякий час маму Аліни все ж таки позбавили батьківських прав. Дитину забрали в дитячий будинок. Дівчинці в інтернаті було добре. Вона спілкувалася з іншими дітьми. Тут її годували. Але так не вистачало їй материнського тепла.
Дмитро з Мар’яною прийняли рішення забрати Аліну до себе. Через те, що чоловік був військовим, усиновлення пройшло швидко. Декілька місяців пройшло, як дівчинка переїхала в їхню сім’ю. У неї була своя кімната, багато іграшок і одягу. А найголовніше – вона пізнала материнську любов та батьківську ласку.
Дмитро дуже прив’язався до дівчинки. Він грався з нею, ліпив, малював. Тепер вони щовечора ходили гуляти до парку, але вже втрьох. У дівчинки виявився неабиякий хист до малювання, тому її влаштували у художню школу. Через деякий час батьки купили Аліні песика. Вчили її любити тваринку і доглядати за нею.
Разом вони їздили до моря. І дівчинка вперше, уже не на малюнках, побачила цю красу. В перший же день вона презентувала батькам намальоване нею море.
Через рік щаслива сім’я дізналася, що незабаром у них з’явиться малюк. Дмитро був на сьомому небі від щастя. Донька у нього вже була, а тепер хотілося ще б і синочка. Алінка після почутої звістки вперше назвала Мар’яну мамою. Дівчинка благала її народити сестричку і братика, за якими вона буде доглядати, як старша сестра.
Родився чудовий хлопчик. Як раділа Алінка йому! Здається, вона полюбила його ще тоді, як він був у мами в животику.
Сергійку було два роки. Родина вирішила відсвяткувати цю подію у тісному крузі. Вони разом відправилися до парку. Гуляли, відпочивали, веселилися.
У Сергійка здійнялася вгору повітряна кулька і залетіла під кущ. Хлопчик миттєво побіг за нею. В цю мить з-за кущів з’явилася собача морда зі страшним оскалом. Алінка зразу запримітила звіра і кинулася рятувати Сергійка. Вона кинулася на собаку, щоб захистити братика. Навіть дорослі не зрозуміли спочатку, що відбувається. Дмитро ледь відтягнув пса від дівчинки.
Травми у Аліни були серйозні. Лікар швидкої не був впевнений, чи виживе дівчинка взагалі. Дмитро та Мар’яна палко молилися за неї, просили у Бога порятунку.
Дівчинка вижила. Вона прийшла до тями через декілька тижнів. Як тільки відкрила очі, запитала:
- З Сергійком все добре?
- З ним все гаразд, Алінко. Тільки завдяки тобі. Ти – справжній герой. Дякуємо тобі, донечко! Якби ти знала, як налякала нас!
Незабаром Алінка повернулася з лікарні додому. Братик так знудьгувався за нею, що ні на хвилину від сестрички не відходив.
А Дмитро з Мар’яною дивилися на своїх дітей і розуміли: вони по-справжньому щаслива родина.
