Вовк врятував бабусю від непрошених гостей! Думала, що цуценя, а виріс вовком!

Ця історія сталась у селі, який знаходиться у східній частині України. На закрайку цього селища жила жінка літнього віку, яка втратила всіх своїх рідних і залишилась абсолютна сама. Була у неї лише з кицька Муся.
Якось чоловіки ходили на полювання і знайшли барлогу з вовченятами. Всього їх там було троє. Вони хотіли забрати двох, а третьому знайти домівку вже у селі.

По поверненню з лісу, вони проходили повз будинок цієї жінки. Вони знали, що вона самотня, але дуже любить тварин. І гарного великого пса вони з чоловіком раніше тримали. А чоловік з ним на полювання часто ходив. Подумали й підкинули їй маленьке вовченя.

Вийшовши у той день на двір, жінка почула дивне скавуління біля воріт. Це було маленьке цуценя. Вона відразу зрозуміла, що воно було підкинуте, але попри це прийняла рішення його залишати, щоб охороняв їх з Мусею. Все одно ж живе на краю села, а я тут хоч гавкати буде при небезпеці.

Цуценя росло грайливим та ласкавим, любило гратися з Мусею, ніколи не ображаючи її. Цуценя назвали Мішою. Він швидко до цього ім’я звик й відразу прибігав до бабусі, при першому ж поклику.

У магазині вона вперше дізналась про те, що насправді її цуценя – вовк. Одна жінка запитала у неї: «Як там у тебе те вовченя поживає?». Виявилось, що багато хто у селі знав, що мисливці залишили їй такий подарунок.

Жінку раніше дивувало те, що її цуценя не гавкає і зовнішній вигляд у нього дивним був. Але віддавати вона його нікому не хотіла, бо за три місяці сильно до нього прив’язалась.

Він жив поруч з нею у хаті з Мусею, лише влітку він ночував на сходах, бо йому було гаряче у домі. До сусідів йому було далеко та розділяла їх річка, тому вона могла його вигулювати щоденно, щоб він нікуди не втікав.

Він був дуже добрим хижаком. Коли вона йшла у магазин, то намагалась залишати його вдома, й він просто лежав на тому ж місці, де вона його і залишала.

Прожили вони разом понад рік. Годувати вовка ставало все важче, бо йому було потрібно багато м’яса, а з її мізерною пенсією вона могла годувати його хіба гречкою.

Зазвичай, вона намагалась купити у чоловіків «тушку» за «бутилочку білого». Після отриманої винагороди, вони роздроблювали м’ясо на частини, щоб жінка могла розтягнути його для хижака на кілька днів.

Молоко вона брала у колгоспі, де їй, як пенсіонерці, давали його за копійки. Годувала їх крупами та додавала кропиву у їжу, при можливості, щоб вітамінів більше було.

Але й колгоспний ветеринар не тримався осторонь від бабусі з вовком й допомагав їм з забезпеченням вітамінів.

Одного разу селом пройшла чутка, що з в’язниці втекли злочинці й зараз приховуються у лісі. Міліція всіх попередила, щоб ввечері всі жінки сиділи вдома читали, або дивилися телевізор й не виходили з дому.

Вже було пізно, як жінка почула стукіт у вікно. Вовк помітно почав нервуватися. Але хазяйка заспокоїла його, бо думала, що це її односелець. Не встигла жінка вийти на вулицю, як її вдарили по голові, й троє в’язнів влетіло у дім і отетеріли від того, що побачили. На них звіриним поглядом дивився справжній вовк.

Коли один з них підняв рушницю, щоб вистрілити, то вовк кинувся на нього, а другі – втекли. Вовк залишив чоловіка з прокушеною рукою, щоб наздогнати двох інших, але він зупинився й підбіг до своєї господарки.

Почав облизувати її обличчя й не помітив, як поранений злодій покинув двері будинку й вистрілив, поранивши вовка. Він думав, що йому вийде втекти, але вовк встиг його схопити.

Якби не чоловіки, що почули вистріли, а перед цим побачили незнайомців, що направлялися додому жінки, то вовк так і залишив би злочинця там лежати. Вовк був поранений у задню ногу й жінка прийнялась бинтувати йому лапу, але через кілька хвилин він все зривав й самостійно зализував рану. Ветеринар повідомив, що куля пройшла наскрізь й виписав вовкові антибіотики.

Через місяць вовк був знову бадьорий та веселий, але з більшою настороженістю дивився на незнайомих людей. Навіть у людському світі його навчили, що людина – це найстрашніша тварина.