Моя сестра довго не могла вийти заміж. Знайшла чоловіка лише в 48 років. Та тепер вона стала домогосподаркою: тільки те й робить, що займається господарством та доглядає за чоловіком та двома його дітьми!

Багато жінок вбачають своє щастя в заміжжі. Може, це спричинене натиском суспільства, адже в нас і досі вважають, що незаміжня жінка 40 років – то сором. Та я вважаю, що краще бути самотньою і щасливою, ніж обслуговуючим персоналом, але заміжньою. Чудовий доказ тому – історія моєї сестри.

Нас із сестрою виховувала мама, жили ми всі разом у невеликій квартирі в місті. Мама завжди намагалася забезпечити нас усім необхідним, тому багато працювала. Попри це у мене склалися дуже гарні стосунки з мамою. Ми завжди розуміли одна одну та могли знайти спільне рішення в будь-якій конфліктній ситуації. Моя ж старша сестра не завжди могла поладити з матір’ю, вона часто звинувачувала її в тому, що тато від нас пішов і не хотів спілкуватися. Це дуже ранило маму. Я ж майже тата не пам’ятала, можливо, саме тому не мала образи на маму.

Попри всі несприятливі обставини, і я, і сестра змогли вступити до університету. Сестра на передостанньому курсі почала зустрічатися з чоловіком, набагато старшим за неї. Невдовзі вона завагітніла, та коли майбутній батько про це дізнався, то дав їй грошей на аборт і попросив більше ніколи не шукати зустрічі з ним. Виявилося, що в нього є сім’я.

Мама вмовила сестру залишити дитину, вона навіть змогла перевестися на роботу на пів ставки, щоб сестра могла завершити навчання. Я також часто залишалася з племінничкою, я була на третьому курсі, та навчання давалося мені легко. Вона росла дуже спокійною та слухняною дівчинкою, тому бути з нею було одним задоволенням. Та сестра не дуже хотіла займатися дитиною. Вона весь час казала, що їй треба влаштувати спочатку особисте життя. Та час ішов, Оленка зростала, а її мама продовжувала то пошуки майбутнього чоловіка, то кар’єру влаштовувала.

Згодом я познайомилася з гарним чоловіком. Ми почали зустрічатися, потім одружилися, народили двох діточок. Зараз у нас є власна квартира, мої синочки підростають, один вже навчається в університеті, другий – закінчує дев’ятий клас. Ми обоє працюємо, гарно заробляємо.

Сестра ж моя до недавнього часу жила з мамою, і хоча її донечка була поруч, та вона так і не змогла налагодити з нею стосунки. Сестра часто мені говорила, що не любить донечку, адже та дуже схожа на свого батька. Сестра всі ці роки продовжувала шукати своє щастя та часто казала, що заздрить мені, адже в мене є чоловік та повноцінна сім’я.

Минулого року сестра здивувала нас всіх новиною, що вона виходить заміж. Виявилося, що на сайті знайомств вона знайшла якось 50-річного вдівця з невеликого селища поблизу нашого міста. Вони почали спілкуватися, декілька разів зустрілися та вирішили одружитися. Весілля не було, лише розпис та невеличкі «посиденьки» в ресторані. Після сестра кинула роботу в банку, адже її чоловік не хотів, щоб дружина працювала, і поїхала до нього в село, її донька залишилася жити в місті з бабусею.

Одного разу після одруження я навідалася до сестри. І саме тоді я зрозуміла, що вона зовсім не щаслива. Її чоловік шукав собі не дружину, а безкоштовну прислугу, саме тому й наполіг, щоб вона кинула роботу. Тепер у моєї сестри було велике господарство: кури, свині, корови, город. До того ж треба було обслуговувати повністю чоловіка та його двох дітей (син чоловіка сестри 26 років працював з батьком і жив у нього ж, а 19-річна донька навчалася онлайн, а по дому нічого не робила, до того ж зневажливо ставилася до моєї сестри). Моя сестра перетворилася на недоглянуту домогосподарку, адже на новий одяг чи процедури краси чоловік їй гроші не виділяв.

З того часу я стала все частіше задумуватися: невже моя сестра так хотіла вийти заміж, що готова пожертвувати своїм щастям, адже після появи обручки й чоловіка її життя змінилося на гірше? А ви, яка вважаєте, жінці обов’язково виходити заміж, і не має різниці за кого? Чи краще бути без чоловіка, але щасливою?