Рік тому чоловік мене покинув. Сказав, що в нього є інша, і він тепер буде жити з нею. Чоловік попросив мене не говорити про розлучення доньці. Але тепер вона пішла до школи й дізналася, що в інших сім’ях тато постійно живе з ними, а я не знаю, що й робити

Заміж я вийшла майже в 28 років. Раніше в мене були серйозні стосунки з одним хлопцем, усе йшло до весілля, та не склалося, адже з’ясувалося, що я в нього не одна така. Ще три роки я не могла ні з ким зустрічатися, не вірила чоловікам, та Олег зміг «закохати» мене в себе та завоювати мою довіру…

Мої перші серйозні стосунки розпочалися в університеті. Ми навчалися разом, тож на другому курсі почалися зустрічатися. Після закінчення навчання ми планували відгуляти весілля, справа була вже вирішена, ми навіть придивлялися ресторан та обговорювали, коли з родичів та друзів слід запросити.

Я влаштувалася на роботу, мій наречений також, та одного дня до мене на роботу прийшла дівчина, яка стверджувала, що я «заважаю її щастю». Наречений не став заперечувати їхній зв’язок, тож я відразу з ним розсталася, тим паче інша дівчина була вагітною…

Після цього я більше не могла довіряти чоловікам. Іноді я ходила на побачення, та все ж ніяк не могла нікому довіритися. Я працювала секретарем начальника однієї великої фірми, тож часто була з ним на переговорах. Одного разу ми співпрацювали з однією невеликою фірмою, і її начальником був Олег. Так ми познайомилися.

Оскільки пройшло вже три роки з того часу, як мій колишній наречений мене зрадив, я вже трішки спокійніше ставилася до протилежної статі, але все ж не думала про серйозні стосунки. Олег дуже довго завойовував мою довіру. Він гарно залицявся, і не просто купував подарунки та запрошував на побачення, а по-справжньому цікавився мною. Через рік після знайомства ми почали зустрічатися, потім жити разом, а ще через два він запропонував мені руку й серце.

Моя мама була на сьомому небі від щастя, адже вже так хотіла онуків. І в 30 років я нарешті народила донечку. На той час ми вже жили у власній двокімнатній квартирі, яку взяли в кредит, але бізнес у чоловіка йшов добре, тож більшу частину за два роки ми виплатили.

Наступні роки я жила, як у казці. Бізнес чоловіка розростався. Ми переїхали в більшу квартиру (взяли в кредит, але чоловік сподівався його швидко виплатити), взяли йому нову машину і мені. Коли донька пішла до садочка, я повернулася на роботу, та не на повний робочий день, тепер я займалася тільки документами, а інший секретар – зустрічами та розкладом директора. Я заробляла мало, та не жалілася, головне для мене було відволікатися від домашніх справ та бути в колективі.

Та понад рік тому я все частіше стала помічати, що чоловік якийсь незібраний, засмучений. Він весь час був начебто відсутній, навіть коли був поруч зі мною та донечкою. Через декілька місяців чоловік зізнався, що в нього є інша…

Того дня я, як завжди, забрала донечку з дитячого садочка, ми разом приготували вечерю та чекали на тата. Чоловік, як і завжди останнім часом, був задумливий та смутний. Він не захотів грати з донькою, тому ми подивилися мультики, і я вклала її спати. Тоді чоловік запросив мене на кухню і розповів, що закохався в іншу жінку й буде тепер жити з нею. Він швидко зібрав речі, а потім повідомив мені, що залишає нам з донькою квартиру та машину, кредит він віддасть сам, а також буде платити аліменти. Чоловік попросив мене не говорити про розлучення доньці, сказав, що буде часто приїздити, і щоб я говорила доньці, що він у відрядженні.

Цього року мій колишній чоловік пропустив день народження доньки. Їй виповнилося сім, і вона вже ходить до першого класу. Звичайно, діти багато розмовляють про свої сім’ї. І тепер вона дізналася, що в інших сім’ях тато постійно живе з ними, а я не знаю, що й робити. Вона почала все частіше питати мене, де тато. Коли я зателефонувала колишньому, то він знову попросив мене сказати, щоб я збрехала доньці.

Я вже так втомилася від усього цього. Це він зрадив мене та покинув, чому я повинна його «прикривати», щоб донька у решті решт образилася на мене? Я все ще кохаю колишнього чоловіка, але більше не сподіваюся на його повернення. Та й особисте життя можна було б і мені влаштувати, я ж ще не така стара, щоб ставити на собі хрест. Але як все зробити, щоб не травмувати дитину?

Хтось був у подібній ситуації? Що порадите?