Всі мої подруги вийшли заміж, а я досі одинока. Вже навіть запрошувати мене в гості перестали, а нещодавно взагалі поставили yльтuматум — або знайду кавалера, або прощай дружба!

Мене звати Вероніка, і мені вже 33 роки. Я вважаю, що я досі молода й енергійна й ще встигну знайти справжнє кохання! Поки воно не попадалось, бо всі говорять, що я дуже вuмоглива до чоловіків, але хіба я повинна виходити заміж за абикого?

Мої подруги Ольга, Маргарита й Агнеса вже давно заміжні, а двоє вже й по дитині встигли народити. Ми дружимо з першого курсу університету, й всі разом проживали в одному гуртожитку колись. Тепер же вони мене постійно ігнорують, а все через те, що я не заміжня, і їм зі мною через це некомфортно! Але ж я не змінилась, я досі залишаюсь їхньою подругою. Вони мене позаочі почали обзивати й цуратись: мені це Ріта сказала під час нашої розмови телефоном.

Нещодавно подзвонила й сказала, що вони з подругами порадились й вирішили, що поки я не знайду собі чоловіка, вони зі мною не будуть спілкуватись, бо для них це немає сенсу. Вони вже зимою планують всі разом зі своїми чоловіками відпочивати у Буковелі, а мене й не збираються запросити!

Я собі вирішила їх трохи провчити! Запросила чоловіка Ріти обговорити наші стосунки з подругами. Я знаю, що її Ігор за кожної зустрічі пускав бісики мені в очі й цього разу вирішила це використати у своїх інтересах. Запросила його посидіти в нашому кафе, де ми раніше завжди зустрічались з подругами й випити по бокалу вина.

Днем раніше я написала Ользі, іншій подрузі, що була закохана давно в одного чоловіка й не могла через моральні принципи у цьому зізнатись. Запросила її в це ж кафе, щоб вона його побачила. Хоча Ігоря (чоловіка Ріта) вона добре знає! Коли вона побачила, то на її обличчі я відразу помітила шок. Я підійшла до неї й сказала: “Я бачу, що ти шокована, але я вже давно його кохаю, однак ми ж подруги, тому я не наважилась до сьогодні його запросити на розмову, але якщо вже ми чужі люди, то принципи жіночої дружби я не порушувала! Так?”

Вона швидко почала стверджувати, що це вигадки Ріти, й вони про це нічого не знають. Що всі ми й досі кращі подруги, й що це нісенітниця якась. Ага, точно? Знають же, що й до їхніх чоловіків може дійти черга? Наступного дня мені зателефонувала Ріта й почала вибачатись й вдала, що щось наплутала, й ми знову всі друзі. Навіть на відпочинок мене запросила, лише аби я не чіпала її чоловіка, бо ж кращі подруги так не вчиняють. Еге ж…