Вся у свою матір. Немає мені від вас спокою. Ось зачекай повернемося додому, ти в мене отримаєш!

На цьому тижні до нашого міста прийшла майже осінь, часті дощі сприяли тому, що на вулиці стало тепло, але не спекотно, з приємною прохолодою. Тому ми разом з дочкою вирішили піти погуляти на дитячому майданчику. І хоч спека вже спала, дітей у дворі було ще досить мало. Але це було навіть на краще, адже більшість гойдалок були вільними й не потрібно було довго чекати.

Моя дочка гралася разом з компанією ще однієї дівчинки та двох хлопчиків приблизно її віку (від п’яти до шести років). Як я зрозуміла, їхні бабусі сиділи на сусідній лавці та про щось розмовляли, час від часу шукаючи поглядом своїх онуків.

Так, як ми часто відвідували цей дитячий майданчик, то я візуально їх знала. Знала, що всі вони мешкають у сусідніх під’їздах. Звісно ми не були добре знайомі, проте інколи віталися, коли зустрічали один одного в магазині або ж на зупинці. В той день я також з ними привіталася та сіла собі на лавку читати книжку, яку давно вже мріяла осилити, але з роботою та хатніми справами ніяк не вистачало часу.
Однак вчинок однієї з бабусь мене дуже сильно вразив. Як воно завжди буває, після того, як діти добре роззнайомились, то почали грати в веселі ігри. Їх сміх лунав на весь майданчик. Та в один з моментів дівчинка спіткнулася і впала. А через те, що земля була ще вологою після дощу, то вона заблудила джинси та кофтинку.

Я навіть не очікувала, що бабуся цієї дівчинки так швидко з’явиться біля неї та схопить її за руку.

– Ти що спеціально мені допікаєш, навіщо ти впала? Навіщо ти бігала разом з цими дітьми. Постійно від тебе одні неприємності. Вся у свою матір. Немає мені від вас спокою. Ось зачекай повернемося додому, ти в мене отримаєш. Швидко навчишся, як потрібно себе поводити!

Дитина вже вся в сльозах стояла понуривши голову та мовчки вислуховувала свою бабусю. Навіть мені було неприємно чути все те, що виливалося на дитину. Бабуся ж, навіть не попрощавшись зі своїми подругами, потягла малу за руку додому. Було видно що дівчинка насправді її боїться. Інші діти мовчки стояли й дивилися, як плаче їхня подруга.

Щоб розвеселити свою доньку я вирішила пригостити її морозивом. Мені не хотілося, щоб вона бачила такі сцени. У своїй сім’ї ми ніколи не дозволяли підвищувати голос на дітей. Ввечері я розповіла про все чоловікові. Він сказав, що неодмінно потрібно зателефонувати до служби у справах дітей.

Проте я навіть не знаю, чи варто телефонувати. Як би там не було, дівчинка завжди охайно одягнена, нагодована, відвідує різні дитячі секції. А що з нею станеться, коли її заберуть до дитячого будинку, якщо в неї немає інших родичів? Її маму я ніколи не бачила. Вона постійно гуляє з бабусею.

Ситуація не з приємних. Навіть не знаю, що робите! А ви що порадите?