Батьківщина не змогла принести мені щастя, і я мycила відправитися шукати його деінде!

Багато років я провела на Хмельницькому базарі, де працювала продавчинею. Заробляла я нeбагато, тому майже всі гроші йшли на оплату оренди квартири, а на життя нічого не залишалось, тому постійна eкoномія й нeдoїдaння стали частиною мого життя.

Згодом, подруги підбили мене їхати разом з ними на заробітки. Мені не було чого втрачати, мені 30 років, я не маю сім‘ї й хорошої роботи, тому я не довго роздумувала, чи варто мені їхати. В Італії пені пощастило з роботою та роботодавцем, я швидко навчилась говорити італійською, тому до зустрічі зі своїм коханим Патріком була готова наперед.

Патрік не був схожий на інших жителів цієї країни, він цікавився мною, як особистістю, був турботливим та дуже добрим, не чекав від мене, що може жити моїм коштом. Я просто закохалась у нього і не могла повірити своєму щастю. Рік ми зустрічалися та кілька місяців були зарученими, а потім я стала його законною дружиною. Інколи мені здавалось, що я потрапила у кіно і стала головною героїнею, тому що моє життя з поганого кошмару почало перетворюватися на казку.

Патрік був дуже добрим до мене, тому не відмовився поїхати у моє рідне село, до батьків. Нас там зустріли радісно, й ми повінчалися. Багато родичів бідкалися, чого ж ми приїхали з-за кордону і не влаштовуємо пишного весілля, але нам було не до цього. Ми хотіли затишку та тепла, мабуть, це і стало головною причиною, чому плітки про мене поширювалися селом так швидко. Але думати про це я не хотіла, у мене був коханий чоловік, і мені цілком цього вистачало, щоб бути щасливою. Потім ми повернулися до Італії.

Перші пів року життя я буда дійсно у казці, а потім наша любов почала згасати, з‘явився побут і конфлікти між нами. Почалось все з того, що ми були надто різними, особливо наші менталітети та цінності. Мені потрібно було, щоб у домі завжди був порядок, а для Патріка це ніколи не було чимось важливим, тому він міг залишати брудні речі будь-де. Потім мені захотілось нормальної кухні, українського борщу та вареників, а мій чоловік не визнає такої їжі та ще й мене пробує відмовити їсти рідне, мов, якщо я живу тут, то маю харчуватися так, як і вони.

А ще мене дуже дратує, що Патрік постійно всім ділиться з мамою, навіть, інтимними подробицями нашого життя. Я не проти бути у всьому щирою з батьками, але інколи це переходить межі й мені просто потім соромно дивитися їм в очі.

Недавно у нас стався конфлікт, бо я розповіла Патріку радісну новину, яку хотіла залишити на певний час між нами, — я була вагітна, але вже через годину знала вся його родина і дзвонила з привітаннями та навіть привозила подарунки.

Я б хотіла, щоб певний час це було чимось потаємним для нас, але чоловік не хотів до мене дослухатися. Наступного дня він вже вирішував, у яку школу краще віддати дитину і скільки грошей відкладати їй на доросле життя.

Я люблю Патріка та його родину, але мені б так хотілось, щоб до мене також прислухалися, щоб моя думка мала значення, але тут цього ніхто не чує. Думаю, якби я жила в Україні, то все було б інакше, проте зараз я цього змінити ніяк не можу.