10 років тому я вийшла заміж. Це був мій другий шлюб, від першого залишилась семирічна донька. Головним критерієм для вибору чоловіка було те, як він прийме мою доньку. З Андрієм все було добре, він ставився до неї, як до рідної, рідко cвapився, ніколи не намагався віднайти нeдoліки, часто допомагав і міг захистити, якщо хтось її oбpaжaв.
Колишній чоловік після себе залишив лише хороші аліменти, за які я могла доньку й одягнути, і вивчити, от лише мені було шкода, що вони припинили бачитися, він поїхав працювати за кордон. Спочатку вони ще говорили у соціальних мережах та листувалися, а потім це все зовсім припинилось.
Оскільки донька зовсім залишилась батьківської уваги, то Андрія вона прийняла швидко. Навіть у підлітковому віці у них були кращі стосунки, ніж зі мною.
Проблеми почалися після того, як донька закінчила навчання. Почалось все з того, що вона не захотіла вступати далі, а вирішила йти у коледж на дизайнера. Вчилась вона не дуже добре, тому звістка про те, що вона змогла вступити на державне дуже мене порадувала. А після того, як про вступ дізнався Андрій, то зовсім розізлився, почав відмовляти нас вчитися далі, мов нічого з цього не вийде, донька просто протиратиме там штани 3 роки, а потім нічого не знайде по професії. Звісно, аргументував він це все невдалими долями дітей своїх друзів та однокласників і у кінці говорив, що краще вона вже шукатиме роботу, щоб не сидіти на наших шиях, бо сенсу з навчання все одно не буде.
Я спочатку намагалась спокійно його переконати, що доньці потрібна освіта і малює вона добре, тому є ймовірність, що зможе чогось досягти та роботу знайти. Звісно, грошей ми багато не маємо і на багатьох речах економимо, але від освіти доньки я відмовлятися не збиралась.
Чоловіка лише більше роздратувала моя позиція, і він почав говорити, що їй уже майже 18 років, тому мала б подумати про самостійне життя. Це вже мене зовсім розгнівало, і я, не подумавши, бовкнула, що квартира взагалі-то наша з донькою наполовину, і вона буде жити у ній, скільки захоче, хоч і до кінця життя.
Того ж вечора Андрій зібрав речі та покинув нас. Спочатку я плакала, думала просити повернутися його, а потім вирішила, що все це схоже на цирк. Як доросла людина може перекреслити десять років спільного життя через те, що я не стала його слухатися у виборі, який стосувався своєї доньки? Чи він думав, що з одним його помахом руки я вижену доньку?
Виявилось, що і за десять років спільного життя можна не пізнати до кінця людину, з якою живеш…
