«Ви невдячні діти!» – саме такими словами проводила нас з чоловіком на відпочинок моя рідна мати

Ми з чоловіком уже 10 років разом. 6 із них ми живемо разом з моєю мамою. Вона настільки прив’язана до нас, що може без вагань керувати тим, куди нам іти, о котрій годині повернутися додому від друзів. Спочатку ми не зважали, але зараз це вже переходить всі кордони.

Моя мама Віра Семенівна все життя прожила в невеличкому містечку на Житомирщині. Після смерті батька вона мала такий розбитий вигляд, що мені було шкода залишати її одну. На той час ми з чоловіком жили в однокімнатній квартирі та чекали народження нашого синочка. Оскільки їздити до мами ми б не змогли часто, то вирішили забрати її до себе в столицю.

Тато збудував дуже розкішний будинок, тому нам вдалося виручити від його продажу значну суму грошей. Меблі, звичайно там були дуже старі, тому ми їх залишили новим власникам. Мій чоловік Андрій запропонував продати свою квартиру, скласти до купи його заощадження і мамині гроші від продажу будинку та купити більшу квартиру.

Ніхто не був проти, тому так і зробили. Мамі ми виділили окрему кімнату. Вона все обставила тут за своїм смаком. Всі її забаганки, звісно ж, оплачував мій чоловік. Мама була задоволена, а ми теж щасливі, що зуміли їй догодити. Особливо мене тішила думка, що вона буде під нашим наглядом, бо їздити за сотні кілометрів по першому ж дзвінку ми б не змогли.

Мама стала веселішою. Вона перейняла на себе господарчу частину по дому, а я займалася доглядом за сином. Інколи, коли ми хотіли провести час удвох, мама погоджувалася посидіти з онуком.

Андрій практично утримував усю нашу сім’ю. Мама свою пенсію залишала на «чорний день», мабуть, боялася, що ми можемо виставити її з квартири. Коли я вийшла на роботу, то вона старалася за нашої відсутності переробити всю роботу по дому. Я не наполягала на такій її активності, тому увечері старалася переробити усю можливу роботу, щоб їй було менше.

Коли син трішки підріс, ми декілька разів їздили на відпочинок до моря. Маму, звичайно ж, брали з собою. Як же ж вона залишиться одна вдома? Як вона завжди каже, що нас не можна відпускати самих, бо ми марнотрати, і будемо витрачатися на різні розваги.

Десь два роки тому затіяли ми ремонт на кухні. Я розумію, що це кімната, якою всі користуються, але на правах господині хотіла все обставити за своїм смаком. Ми замовили сучасні меблі з максимально функціональними тумбочками, посудомийну машину. Мама нам влаштувала таку істерику, що ми вже хотіли відмовлятися від своєї ідеї.

Але чоловік настояв на своєму і зробив, як планувалося. Після цього мама ще два тижні не хотіла з нами розмовляти, навіть перестала готувати для всіх. Вона навіть їсти не сідала з нами за один стіл, а вечеряла у своїй кімнаті або за нашої відсутності. За два тижні вона охолонула й все владналося, але до посудомийної машини вона так і не підходила.

Після цього ще було декілька моментів, коли мама хотіла покерувати нашими витратами, але Андрій знову ж таки настояв на своєму, і мама заспокоїлась.

Цього року Пасха збігається з травневими святами, тому ми вирішили на тиждень взяти відпустку на роботі та вирватися на відпочинок. Андрій наполягав на тому, щоб тещу з собою не брати, а відпочити утрьох. Спочатку я не наважувалася сказати про це їй. Але час іде, відпустка наближається. Все одно доведеться говорити на цю тему.

Щойно я закінчила свою промову, яку готувала декілька днів, як почула такий сплеск емоцій, на який навіть не очікувала. Мені нагадалися всі недоспані ночі, сніданки, обіди та вечері, приготовані нею. Вона за нами доглядає, всю душу вкладає, а ми такі невдячні хочемо залишити її на свята на самоті. Навіть свої меблі, залишені в проданому будинку, згадала. Я з терпінням вислухала всі ці образливі слова, адже я розумію, що ми самі привчили її до своєї уваги. Тепер, за її словами, мати нам і не потрібна зовсім.

Після цієї розмови у нас у квартирі знову відбувалася тиха війна. Мама спілкувалася тільки з онуком, при цьому вона не забувала наголосити, які у нього невдячні батьки. Це все ми проходили, тому я не зважала.

Найбільше мене здивував дзвінок моєї тітки. Вона теж дорікала мені нашою поведінкою. Я дізналася, що ми постійно не звертаємо уваги на матір, звалили на стареньку весь побут, ще й роз’їжджаємо по курортах, доки рідна мати доглядає за нашою квартирою, на яку ми у мами випросили грошей.

Я завжди стараюся бути делікатною зі співрозмовником, особливо з родичами. Але тут я не стрималась і сказала тітці, щоб вона не втручалася в чуже життя, та поклала трубку.

З одного боку я розумію маму. Вона в чужому місті так і не знайшла собі друзів, тому старається усіма силами втримати нашу увагу до себе. Але ж ми молоді теж іноді хочемо відпочити окремо. Я не знаю, що буде далі, але мені здається, що право на свій час ми з чоловіком не маємо уступати, навіть рідній матері. А ви як вважаєте?