Весь день я провела з онуком. Невістка лише недавно вийшла з декрету, а внук прихвopiв, тому я лишилась з ним. Дочекалась, поки вони повернуться з роботи, та швиденько пішла додому. Вони пропонували залишитися, але у мене не було можливості, вдома чекав голодний котик.
Перед тим як йти додому, я заскочила у супермаркет поблизу мого дому, взяти найнеобхідніше для приготування вечері. Черги на касах були великі, саме всі люди з роботи повертаються. Позаду мене став агресивний чоловік, якого дуже нервував повільний рух черги та він постійно викрикував: «Можна швидше? Люди спішать! Відкрийте ще одну касу!» Я на це особливої уваги не звертала, за своє життя і не таких бачила.
Та й інші люди не зважали на нього, навіть касир пробивав з такою ж швидкістю, як і до того. Весь цей час черги він горланив мені на вухо і вже кілька разів мені хотілось зробити йому зауваження за нецензурну лексику, але стримувала себе.
Чомусь саме на мені закінчився чековий листок і касирові потрібно було більше часу, вона це озвучила, але, схоже, за власними криками чоловік цього не почув, і тут почалось найцікавіше.
– Ви цю бабку збираєтесь тут ховати чи продукти давати? – крикнув він, звісно, з нецензурною лексикою, яку тут я повторювати не хочу. Він ще довго скаржився, хоча касир мене вже обслужив, і я спокійно збоку складала все у пакет.
Потрясло мене найбільше те, що вже обслуговували його, а він досі продовжував ображати мене: «От скажіть мені, чого ці старигані купують хліб у час пік? Невже ця баба не мала часу, щоб купити його раніше? Вона ж вдома сидить і нічим не займається….»
– Ви, пенсіонери, краще з дому взагалі після 6 вечора не виходьте! Лише нормальним людям жити заважаєте! – кричав чоловік, коли я почала виходити з магазину. Звісно, це його слова ще з цензурою.
Через мить мене наздогнала жінка, яка стояла за ним і промовила: «Ви на нього не реагуєте, зараз осінь у таких, як він, загострення!»
Звісно, я і сама знала, що на таких людей не потрібно зважати, але все ж мені було образливо. Я з тих самих активних пенсіонерів, які постійно наводять лад у під’їзді та на вулиці, допомагають дітям, сидять з внуками, а ще я займаюсь репетиторством. Та й більшість інших пенсіонерів так само чимось займаються, чому хтось думає, що ми нічого не робимо і маємо підлаштовуватися під інших?
Кожен з нас постаріє, і чи буде він обмежувати себе лише тому, що комусь так зручно? Невже після того, як йдеш на пенсію, ти стаєш «другого сорту»?
Надіюсь, колись цей чоловік зрозуміє помилку та навіть більше – відчує її на власній шкурі.
Що ви про це думаєте?
