«Ви повинні прийняти мене без запису, у мене сьогодні дуже важливий день!» – промовила жінка середнього віку, увійшовши у салон краси, я тоді сиділа на манікюрі

До неї швиденько підійшла молода працівниця та запропонувала свою допомогу. Лише сівши у крісло, вона вже почала кричати на всю перукарню.

– Невже не можна бути акуратнішою? Ви де вчилися? У безхатченків на перехресті.... Та вони й то акуратніше роблять, – кричала вона, всього я не запам’ятовувала, тому і вам переказати не можу.

Я сиділа у кількох метрах від неї та слухати це було неприємно, навіть інші майстрині морщилися від її криків, хоча сама дівчина, яка займалась зачіскою, трималась, як могла, вибачалась, старалася, була ввічливою, сталеві нерви. От лише жінка продовжувала кричати та ніби хотіла спровокувати дівчину.

Через годину жінці закінчили робити зачіску і почалась нова пісня: «Та я виглядаю жахливо! Ви з мене чудовисько зробили! Я за це ні за що не платитиму, якщо ви не хочете, щоб ваш заклад завтра ж прикрили!».

Сказати чесно, то зачіска дуже пасувала пані у білому костюмі, дівчинка дуже постаралась, от лише ніхто цього не оцінив.

Через мить я розрахувалась і також покинула перукарню. Ще й стала свідком того, як молода дівчина розплакалась від слів старшої жінки. У мене й самої серце зжалось від образи за неї.

Я йшла позаду цієї пані та дивувалась її гордості та любові до себе, це прям читалось лише з її ходи та високо піднятої голови.

Того дня зранку йшов сильний дощ, і на дорогах ще були величезні калюжі. І от в один момент машина влетіла в одну з калюж прямо біля цієї жінки у білому костюмі з шикарною зачіскою і всю її забризкала.

Через мить я змогла ближче оцінити її теперішній вигляд і ледь стримала сміх. Недаремно говорять, що Бог все бачить, і до кожного ще прилетить свій бумеранг.