Виcтавив за двері зі словами: «Забupaйся геть! Ти зiпcyвала мені життя. Дітей можеш залишити мені!» Та жінка не залишила дітей, зібрала речі й вирушила пpocити підтримки в батьків

Існують моменти, коли на душі так кeпcькo з якоїсь причини, а поділитися немає з ким. Я задумуюся над тим, як би я вчинила в ситуації, у яку потрапила моя колега. Навіть більше як колега, мій безпосередній начальник. А от що з нею сталося…

Вона не любила свого чоловіка. Але ніколи цього не приховувала. До того ж щоразу демонструвала усім, що нею цікавляться інші, що він їй не потрібен, що вона варта кращого. Чоловік був дуже закоханий, тому вона точно не думала, що він може відмовитися від неї. Але тієї зверхності він більше не терпів. Виставив за двері зі словами: «Забирайся геть! Ти зіпсувала мені життя. Дітей можеш залишити мені!» Та жінка не залишила дітей, зібрала речі й вирушила просити підтримки в батьків.

На той час вони жили у великій квартирі, частину якої доводилося здавати, щоб вижити. А тут дочка з дітьми, яких мусять прихистити. Виділили їм кімнату, в надії, що то тимчасово. Але жінка не мала наміру кудись переїжджати. Вона навпаки показувала свої невдоволення: «Мол, виділили лише одну кімнату, а інші здають, заробляють гроші, а їй не допомагають». Мало того, вона ще й чоловіків туди водити осмілилася, на що батьки бурхливо реагували.

От і намагаюся зрозуміти, чому люди бувають настільки самовпевненими, нахабними й вимогливими. Можливо, ще якось можна пояснити нелюбов та, як результат того, неповагу до чоловіка. Але ж батьки – це найрідніші люди, які подарували тобі життя, ростили, леліяли, плекали, не спали ночами. Намагалися душу вкласти. І в такому свідомому віці до них так упереджено ставитися?! То категорично неправильно.

Мабуть, у такому віці вже діти повинні допомагати батькам, підтримувати їх і намагатися все зробити для того, щоб продовжити їх життя.
Можливо, хтось не згоден?