Нашому єдиному сину, Славіку, уже 35 років, з них він 15 років у шлюбі з Мариною. Її ми прийняли відразу. Вона була милою й вихованою дівчинкою. Батьки у неї також хороші люди. І якось так склалось, що дві хороші сім’ї «возз’єдналися». Невістка з сином жили у нас, бо у сватів жив ще їх молодший син.
І хоч у нас невелика двокімнатна квартира та жири ми мирно. Звичайно, без конфліктів не обійшлося, але всі кути ми вміли загладити й робили все можливе, щоб всім було комфортно.
Минуло кілька років й наша «рукавичка» поповнилась. Тепер у ній ще жив прекрасний маленький хлопчик Влад. Ми з чоловіком постійно допомагали невістці з ним, щоб вона мала час і їсти приготувати й книгу почитати чи серіал подивитися. Та й нам самим це задоволення приносило.
Коли син з невісткою почали натякати, що їм у квартирі стало тісно, то ми з чоловіком не здивувалися й радісно між собою обговорили те, які наші діти молодці, що квартиру планують купувати! Але вони планували вчинити зовсім інакше…
Марина з сином покликали нас на серйозну розмову й почали просити, щоб ми переїхали на дачу, а вони тут житимуть. Було образливо таке чути й гірко на душі. Але ми з чоловіком довго це обговорювали й прийняли рішення, що заради сина та внука готові піти на такий «крок».
Ми з чоловіком переїхали на дачу й були переконані, що будемо там лише до похолодання, а потім діти нас покличуть назад. Але не минуло й місяця, як у наш дім переїхала сваха й почала там жити. Коли я попросила сина якось це пояснити, то він просто відповів, що Марина тепер на роботу ходить, а Влад часто хворіє й потрібно, щоб за ним хтось доглянув, поки вона на роботі.
Я була дуже зла й ображена на сина та невістку, оскільки ми з чоловіком завжди їм допомагали. Чоловіка це взагалі роздратувало, і він почав збирати речі, щоб повернутися у СВІЙ дім. Я не хочу сварок з сім’єю мого сина, але й з чоловіком я згодна та хочу додому.
Як мені бути?