З Іваном я зустрічалася з п’ятого класу. Наша любов тривала до дев’ятого класу, поки я не дізналася про новину. Виявляється, я вагітна. Сказати комусь про це я боялася, адже ми були ще дітьми.
Повідомила я мамі про свою вагітність, коли була на п’ятому місяці вагітності, адже живіт вже почав рости й приховувати це було важко.
Найгірше сприйняла цю новину мама Івана. Сказала, що я ніколи не стану їм невісткою, і дитина не їхня. Начебто, я не могла завагітніти від їхнього сина. А Іван піддався маминим словам та відмовився від дитини. Це найбільш образливо для мене було, такого повороту подій я не очікувала.
В одну мить, все моє життя пішло на перекіс. Через народження донечки, я не змогла закінчити нормально навчання. На другому курсі змушена була забрати документи.
Я багато де працювала, адже на дитину потрібно було багато коштів. Мені ще пощастило, що мої батьки допомагали з вихованням та доглядом. Але це, на жаль, було не довго. Вони потрапили в аварію та загинули. В той момент моя донечка ходила вже у другий клас.
Я працювала на одній приватній фірмі, там в принципі й познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком. Йому було байдуже на моє минуле, оскільки він сильно мене покохав. І до донечки виявляв велику прихильність.
А Іван одружився з якось дівчиною. Кажуть люди, що погано з нею живе, кожного дня сварки. І мама його постаріла за всі ці роки. Син з невісткою живуть окремо, і до неї зовсім не їздять.
Я добре пам’ятаю, як мама Івана поламала мені життя. Підмовила сина проти мене. Якось вона насмілилася прийти до мене. І одразу почала висувати претензії, оскільки я мати її онучки, то повинна доглядати за нею, адже її стан здоров’я не втішний.
Такої наглості та нахабності я не очікувала.
Чому це я повинна піклуватися про неї? Вона ні разу за ці роки до своєї внучки не прийшла, не запитала чи потрібна мені хоча б якась допомога. Навіть з днем народження не вітала ніколи, а про її сина взагалі мовчу.
Я відмовилася їй допомагати. У неї є син та невістка, от нехай і вони про неї дбають!
