Виявилося, що на автостанції дівчинка вже декілька років чекає на маму, яка ніколи більше не прийде! Тепер я навіть вдячна, що так і не встигла на автобус!

Мені 30 років, і вже цілий рік у мене є донька. Марійці сім, вона чудова та вихована дівчинка. Зустріч з нею змінила все моє життя, хоча тоді я якраз думала перебиратися в столицю, знайшла гарну роботу, та тепер я ні про що не шкодую.

Півтора року тому я збиралася кардинально змінити своє життя. Мені було 29 років, і я думала, що мій час настав. Я якраз розійшлася з хлопцем, з яким зустрічалася останні три роки. Ми вже планували весілля, як виявилося, що в нього є інша наречена. Я «вдарилася» в роботу й отримала підвищення. Начальник відкрив нову філію фірми в столиці, він переїздив і запросив мене бути його помічником. Я без вагань погодилася на переїзд.

Начальник та його дружина самі підшукали мені квартиру – недорогу та зручну, неподалік від роботи. Я мала тільки взяти необхідні речі та приїхати. Живу я неподалік столиці, тож вирішила їхати автобусом – так дешевше.

Того дня я вже зібрала речі й сиділа, як то кажуть, на валізах. Я заздалегідь замовила таксі за цілу годину до від’їзду автобусу й чекала. Оскільки до приїзду таксі було ще пів години, я вирішила випити кави. Несподівано пролунав дзвінок телефону, я злякалася та вилила каву на себе. Телефонувала мама, вона переживала, чи я готова, чи замовила таксі, просила, щоб зателефонувала їй по приїзду. Оскільки кофта була тепер брудна, я швиденько замінила її на іншу, потім вирішила ще й запрати її, бо до приїзду таксі ще залишався час. Як на зло, я запізнювалася. Я вийшла у двір, та таксі ще не було.

Знаєте, є такі дні, коли все просто йде шкереберть. Той день був для мене саме таким, оскільки таксист під’їхав до сусіднього двору, і тепер блукав між будинками, шукаючи потрібний. Добре, що я сама побачила та «ідентифікувала» його, бо так би я не змогла й виїхати.

По дорозі ми втрапили в кілометровий затор. Простояли ми з пів години, і я розуміла, що в мене лише 10 хвилин, щоб потрапити на місце. Звичайно, на автобус я запізнилася. Я пішла до начальника написати заяву, щоб мені повернули хоч частину вартості квитка, і виявилося, я не одна така, там була невелика черга. Поруч у кутку сиділа маленька дівчинка. Я вирішила, що вона чекає на батьків.

Я вийшла з кабінету й помітила, що дівчинка на місці. Поруч не було нікого з дорослих, тож я вирішила підійти до дівчинки та запитати, де її мама. Дівчинка спочатку з острахом дивилася на мене, а потім сказала, що вона загубилася. Та коли я їй запропонувала піти шукати маму, вона заплакала та сказала, що вона мені сказала неправду, і мами в неї немає, і тата теж.

Я запропонувала дівчинці піти до парку та поїсти морозива. Вона з радістю погодилася. Потім я сказала, що нам необхідно піти до поліції, так треба, дівчинка погодилася. Ми пішли до відділка, який був розташований поряд зі станцією. Там відразу впізнали дівчинку. Один із поліцейських розповів мені, що Марійка з двох років живе в дитячому будинку. Вона часто звідки втікає та біжить до автостанції. Чотири роки тому батьки Марійки загинули в страшній аварії, а дівчинка залишилася жива. Коли Марійка вперше втекла з дитбудинку один зі слідчих сказав, що її мама все ще не повернулася з подорожі, і вона буде чекати на неї на автостанції. З того часу Марійка регулярно тікала з дитячого будинку та годинами чекала на станції повернення мами…

Мене дуже вразила ця історія. Я зателефонувала начальнику, пояснила ситуацію, сказала, що, може, залишуся тут, попросила тиждень на роздуми. Він усе зрозумів. Кожного дня протягом тижня я ходила до Марійки щодня. Дівчинка дуже прив’язалася до мене, а я до неї – ще більше. Я залишилася в місті, продовжувала працювати в фірмі та почала збирати документи на всиновлення.

Мені довелося витримати багато перевірок, зібрати багато довідок, витримати дев’ять кіл пекла, але мені дозволили вдочерити Марійку! І вже рік у мене є донька. Марійка пішла в перший клас, я й далі працюю, мені часто допомагає моя мама. Тепер Марійка називає мене мамою, а ще в неї є прекрасна бабуся й чудова тітка. Тепер я щаслива й дуже рада, що той у той день не встигла на автобус!