Вирішила забрати у сестри чоловіка, щоб помститися за роки кращого життя!

Між Ольгою та Оксаною завжди було змагання. Вони ревнували маму одна до одної та намагалися довести, що кожна краща.

Мама виховувала їх сама ще з віку, коли Ользі було 7, а Оксані 3 роки. Бідна мама постійно щось шукала, бігала, працювала, аби дівчаткам все найкраще дати, а ті тільки й знали, що змагатися між собою за увагу мами.

Відтоді як тата не стало, юна Оля стала відповідальною за те, що відбувається вдома. Вона мала прибирати, готувати вечерю та встигати виконувати своє домашнє завдання. Звісно, вона не вміла поводитися з трирічними дітьми, тому мама, повертаючись з роботи, сідала за навчання меншої, а старшій діставалась лише мінімальна похвала за виконану роботу. Саме у такі миті в Ольги зароджувалась ненависть до Оксани.

З часом і Оксана почала відчувати неприязнь до старшої, адже тій завжди купувала все нове, а її діставалось все від сестри.

Сестри наскільки ненавиділи одна одну, що не відчували нічого сімейного. Інколи мамі здавалось, що вони наскільки різні, що нічого у житті їх не здатне об’єднати.

Оксана з Ольгою не рідко билися, доки мами не було дома, а про сварки й постійні докори одна одній і мови не було.

Оксана швидше хотіла забратися з дому, щоб не бачити сестру, тому тільки закохалась, то й відразу одружилась. Микола, її чоловік, був хорошим та порядним, проте багатим його не назвеш, тому молодій парі доводилось багато працювати, аби забезпечити собі майбутнє. Доля завжди помічає тих, хто старається, тому й у них все складалось добре. З допомогою батьків Миколи змогли квартиру купити, нічого не потребували.

Незабаром Оля народила доньку і всі були щасливі. Молодий тато дуже старався для дружини та доньки. Можна було впевнено сказати, що у них все буде добре, якби в цю історію не вирішила втрутитися Оксана.

Меншу сестру дратувало, що тепер старша була щасливою, тому що у неї був хороший та люблячий чоловік.

Оксана загалом виросла дуже капризною, а все через те, що мама постійно її у всьому догоджувала, відчувала провину за те, що молодшій зовсім не дісталось батькової любові. От і виросла вона такою, що інколи матері було соромно за неї. Одного дня вона зовсім здуріла й сказала мамі: «От не можу я повірити, що нашій Олі дістався такий хороший чоловік! Вона його зовсім не заслуговує! А ось я інша справа! Може то мені його собі забрати?!».

– Не смій такого говорити! – прикрикнула мама на доньку – Він тобі не річ, щоб забирати його. Та й твоя старша сестра заслужила на щастя, не смій її заважати. Вона все дитинство про тебе турбувалась.

Через кілька місяців вся родина зібралась разом. Святкували день народження мами дівчат. Весь вечір Оксана поводилася дивно, кокетувала з чоловіком сестри, але всі намагалися її зупинити, а потім почали це ігнорувати.

Доки Ольга допомагала мамі й не встигла помітити, як сестра з чоловіком десь зникли. Дізналась, куди вони відправилися, лише тоді, як відправилась у мамину спальню, щоб погодувати дитину. На балконі стояла Оксана, яка зі всіх сил намагалась притягнути до себе Миколу, а той лише оборонявся від неї.

«Давай чесно, поговоримо з тобою не витримав Микола її постійних спроб спокусити його – Ти мені не подобаєшся. У мене є чудова дружина, яку я кохаю і ніколи не проміняю на іншу. Я не розумію, навіщо ти це робиш. Оля любить тебе й ніколи не зробила нічого, щоб нашкодило тобі, а ти намагаєшся зруйнувати її життя. Чому ти не розумієш, що ти не станеш щасливою від того, що зруйнуєш її життя? Життя обов’язково поверне тобі бумерангом все скоєне, повір. Я не знаю, скільки я тобі вже це говорив, але повторю ще раз: ще одна спроба споганити наше життя і я зроблю все щоб моя дружина більше ніколи тебе не бачила!»

Микола вийшов, поглянув на дружину, яка все це почула, повільно видихнув й відправився до гостей. Сестра залишалась стояти на тому ж місці та дивитися туди, де щойно стояв Микола. З неї поринув глухий стогін, а за ними сльози відчаю. Лише через 5 хвилин вона прийшла в себе і вирішила відправитися у ванну, щоб вмитися. Але у спальні помітила Олю, яка дивилась на неї, така ж заплакана. Було очевидно, що вона почула всю їхню розмову.

Кілька митей сестри просто дивилися одна на одну мовчки й плакали, а потім Оксана накинулась на старшу з обіймами: «Пробач мені! Пробач! Я все усвідомила! Я була такою дурною, дитиною! Ви ж з мамою все, що у мене є!»

Ольга обняла Оксану теж. Кілька хвилин вони просто говорили один з одним, вибачалися і весь цей час не розривали обіймів.

З того моменту їхня ненависть зникла. На її місце прийшла любов та підтримка. Вони не уявляли свого життя одна без одної, а мама лише раділа, що нарешті її доньки зрозуміли таку просту істину.