З 9-річного віку я дізналася, як це приємно мати підтримку. Бабуся стала для мене справжньою подругою

Я вже давно не маленька дівчинка, але дивлячись на пам’ятник своєї бабусі, завжди повертаюся у ті добрі й світлі часи, коли вона ще була з нами. Я дуже люблю приходити на кладовище і ділитися своїми турботами з бабусею. Я знаю, що вона мене чує й на небі. Сьогодні, прибираючи на її могилі, я поринула у дитячі спогади.

Я з батьками жила у великому місті. Бабуся з дідусем мали будинок в селі, тому зустрічалися ми не часто. Коли мені виповнилося 9 років, помер дідусь. Бабуся дуже непокоїлась через це, тому батьки вирішили забрати її до нас у квартиру. Так у мене в домі з’явилася справжня подруга і порадниця. Батьки теж мене любили, але вони постійно були зайняті роботою або домашніми клопотами. Бабуся завжди була на моєму боці та допомагала в скрутну хвилину.

Перший спогад, який виринув у моїй пам’яті – це урок малювання. У 9 років я вже знала, що буду дизайнером одягу. Мені дуже подобалося малювати різноманітні наряди. А все це завдяки бабусі. Одного разу я попросила її намалювати мені постать жінки, а я для неї вигадаю наряд. Старенька дуже старалася, і у неї вийшов чудовий малюнок. Тільки через багато років вона зізналася, що робила це вперше і дуже хвилювалася, щоб не засмутити улюблену внучку.

А ось ми вперше йдемо з бабусею на прогулянку в ліс. Дуже мені хотілося самостійно назбирати грибів. Спочатку батьки були проти, бо боялися відпускати нас самих. Бабуся запевнила, що все буде добре, і батьки здалися.

Це була найкраща прогулянка в моєму житті. Ми повернулися додому з повними кошиками грибів і лісових ягід. Звісно, зрізала я грибочки тільки з дозволу бабусі, бо мені траплялося дуже багато поганок. Вдома ми допомагали мамі упорядкувати наші здобутки та засолити їх у банках.

В підлітковому віці я взагалі була нестерпною. Уже в 12 років я дізналася, що не можна вірити всьому, що говорять друзі. Я ледве не втратила найкращу подругу через заздрісні наклепи наших однокласниць. Моя мудра бабуся розповіла мені історію зі свого життя, коли вона через багато років дізналася про брехню, яка розлучила її з подругою.

Коли в 13 років я потрапила в неприємну ситуацію у школі, то перша, кому я це розповіла, звичайно ж, була бабуся. Вона погодилася піти до школи, коли мене «застукали» у школі в компанії однокласників, які курили.

Бабуся вислухала претензії вчительки та пообіцяла взяти це питання під власний контроль. Ця історія залишилася між нами, і батьки про неї не дізналися. Щоб не підвести її, я стала уникати таких компаній. Більше до питання куріння ми не поверталися, адже я не хотіла втратити довіру своєї компаньйонки.

В 14 років я уже стала задивлятися на хлопців, тому хотіла і їм подобатись. Я вирішила, що якщо стану блондинкою, то не матиму відбою від кавалерів. Після довгих вмовлянь мама дозволила втілити мій задум. Доки батьки були на роботі, я зачинилася у ванній кімнаті та прийнялася до роботи. Коли через півгодини змила фарбу з волосся, у мене на голові були всі відтінки жовтого кольору. Я була в розпачі.

На допомогу мені знову прийшла моя бабуся. Вона заспокоїла мене і сказала: «Збирайся, будемо виправляти твої помилки.» Увечері навіть мама була в захваті від мого нового образу. А коли дізналася, скільки грошей бабуся витратила на мої експерименти, то дуже сварилася.

За той випадок у 16-річному віці, коли я вперше прийшла п’яна додому мені досі соромно перед бабусею. Саме вона провела зі мною виховну роботу. Я визнала свою провину і вибачалася перед нею та батьками. Найбільше в цій ситуації мене тішила підтримка моєї союзниці. Я випадково підслухала її розмову на кухні з мамою, коли вона захищала мене і згадувала, як в такому ж віці з мамою теж трапилася подібна історія.

Коли після закінчення школи я відмовилася вступати в технічний ВУЗ, бо так хотів мій тато, мене знову ж підтримала бабуся. Я була на сьомому небі від щастя, коли за результатами вступних іспитів я стала студенткою дизайнерського факультету. Моя дитяча мрія почала втілюватися в життя.

В 19 років я закохалася в одногрупника. Почуття були взаємними. Першою, звичайно ж, познайомилася зі Стасом моя бабуся. Вона схвалила мій вибір. Її думка була для мене дуже важливою.

Випускний вечір пройшов просто чудово. Стас зробив мені пропозицію стати його дружиною. Я щаслива повернулася додому, але повідомити радісну новину бабусі змогла не відразу. Біля будинку стояла «швидка допомога», а з під’їзду на носилках виносили бабусю – інфаркт.

Ми всі дуже хвилювалися за її життя, через декілька днів нам дозволили до неї зайти. Коли я показала їй каблучку, яку мені подарував Стас, вона усміхнулася, але я не помітила подиву в її погляді. Виявляється, мій наречений радився з нею, як краще зробити мені пропозицію. Бабусю виписали з лікарні, але вона ще потребувала догляду. Весь свій вільний час я старалася приділити їй, адже дуже злякалася, що можу її втратити. На моєму весіллі бабуся теж була поряд.

Вже за два роки наша зі Стасом молода сім’я збільшилась на одну людину. Першою порадницею і помічницею по догляду за дочкою, звісно ж, була бабуся.

За одним із сімейних вечорів вона вирішила відкрити свою таємницю, про яку я вже знала півроку. Хоча бабусі вже було 75, вона зустріла чудового чоловіка, який мав серйозні наміри. Вони розуміли, що жити їм залишилось небагато, але ці роки хотіли пожити для себе. Мама була здивована, адже завжди думала, що любити можна тільки в молодості.

Це були найщасливіші 8 років у житті моєї бабусі. Її Василь Петрович помер від раптового інсульту. Коли через рік вона потурбувалася про встановлення пам’ятника коханому та організацію поминального обіду, вранці ми знайшли її бездиханною з посмішкою на обличчі.

Ось уже 5 років її немає з нами, я приходжу на її могилку зі своїми трьома дітьми та розповідаю їм історії про нашу дружбу. Пам’ять про неї житиме вічно.