ЖИТТЯ

З дитинства всі хатні справи були на мені! У селі мене прозвали Попелюшкою! Тепер я маю власну родину, і доньку так само до роботи змалечку привчаю!

Я народилася в невеликому селі, тут же проходить і все моє життя. Батьки мої тяжко працювали, та заробляли мало, тим паче в 90-ті у всіх були непрості часи. Та я не просто допомагала батькам у всьому, а ще й «розплачувалася» за це в школі, оскільки багато хто з мене глузував…

Будинок нашої сім’ї був маленький, присадкуватий і весь сірий. У роки мого дитинства у всіх були негаразди з грошима, та в нас так було завжди, скільки себе пам’ятаю. Батьки мої не мали поганих звичок, багато працювали, та майже не заробляли, я цього ніколи не могла зрозуміти. Часу на моє виховання в них через це майже не було. Єдине, чого вони мене навчили, – це те, що треба багато працювати, особливо якщо хочеш чогось досягнути, і мрії можна здійснити лише власними силами.

Коли мені було років 7-8 мама мене навчила всьому по господарству, і з того часу я все робила виключно сама. Водопроводу в нас не було, та й криниці у дворі також, тому воду я ходила набирати з коромислом до сільської криниці, дякувати Богу, вона була всього за метрів 200-300 від нашого дому. Я варила їсти на всю родину, прибирала, мила посуд, доглядала за курми та коровою, адже якщо б не вони, то їсти би нам було нічого. Також я працювала на городі, доглядала двір, сама посадила садок з квітами.

Реклама

У школі я навчалася посередньо, зате любила багато читати. Звичайно, нового одягу я не мала ніколи, ходила в старих маминих речах, які сама ж для себе перешивала. Усі знали, де я живу та як, і за те, що багато працюю та маю не дуже гарний вигляд, мене прозвали Попелюшкою. До класу дев’ятого з мене часто знущалися, та потім це якось саме пройшло.

Навчатися я не поїхала, бо грошей на це не мала: мама з татом не могли оплатити моє проживання в місті, не те, що навчання, а я знала, що на бюджет не зможу вступити з такими балами, та й, якщо чесно, окрім математики та літератури, мене нічого сильно не цікавило, тому я мала не дуже гарні оцінки в атестаті.

Відразу після закінчення школи вийшла заміж. Павло був небагатим, як і я, та також дуже працьовитим та наполегливим. Через декілька років ми відкрили власну крамницю. Справи почали налагоджуватися. Я навіть поїхала навчатися на бухгалтера, закінчила прості курси, та й цього було достатньо, щоб нормально вести справи.

У нас народилася донька, та я не кинула нашої справи. Я намагаюся все встигати, і доньку виховувати, і з магазинчиком чоловікові допомагати, і по дому всі справи робити. Я маю сад, город та господарство, і за всім доглядаю удвох з чоловіком. Ми, як і раніше, не цураємося роботи, усе власними силами: і вдома прибираємо, і сад ростимо, і город, і за худобою доглядаємо, і в магазині я сама прибираю. Іноді ми навіть «суботники» влаштовуємо в селі: прибираємо парк та вулиці, і все за нашою з чоловіком ініціативою, і ми завжди беремо участь.

Згодом ми почали відбудовувати старий будинок моїх батьків. На жаль, їх до того часу вже не стало. Нам допомагали батьки чоловіка, та й усі родичі й знайомі. Тепер ми в селі люди, яких усі поважають.

Тепер я маю все, про що мріяла: міцну родину, гарний будинок, власний бізнес, і я пишаюся, що досягла цього власною працею та наполегливістю. Я маю доньку, і так само її до роботи змалечку привчаю, щоб вона також знала, що всього можна досягти лише власними силами та чесною працею!

І ви також вірте в це!

Реклама

Також цiкаво:

Close